Головній спортивній арені Прикарпаття — франківському «Руху» — скоро буде 110 років. Десь так він і виглядає, при чому вже давно…
На початку минулого століття у містах Австро-Угорщини почали активно будувати майданчики для командних ігор. Станиславів не став винятком.
Місто тоді обмежувалося сучасним центром. Вільні землі були лише на околицях. Тому в 1907 році міська влада вирішила продати Касі ощадності територію парку Йордан для облаштування там території розваг та ігор. Ділянка становила десять моргів, тобто десь шість га.
Так почалася історія МЦС «РУХ». На сьогодні це один із найстаріших стадіонів в Україні, де відбуваються матчі чемпіонату країни з футболу.
До початку Першої світової на території «боїска» (boyisko, пол. — майданчик) капітальних споруд не будували. Відомо, що лише навколо футбольного поля були облаштовані лави для глядачів, а на місці сучасної західної трибуни стояла невеличка дерев’яна роздягальня.
Боїско Каси ощадності. Фото 1930-х років
Перша споруда на стадіоні з’явилася вже після війни. Із сусіднього парку перемістили дерев’яний павільйон і з нього зробили трибуну. Потім були розмови про її заміну на сучасну із цегли та залізобетону, але тепер на заваді стала Друга світова війна. І далі ця трибуна залишалась фактично незмінною аж до 1950-х.
Саме з приходом совітів «боїско» почали називати стадіоном, який отримав назву — «Спартак». Однойменна команда у післявоєнний період була найуспішнішою на теренах Прикарпаття.
У 1955 році «Спартак» вперше виборов звання чемпіона УРСР та отримав право виступати у чемпіонаті СРСР (клас Б). Тоді ж почалася реконструкція стадіону, яка закінчилася у 1957-му. Замість дерев’яної збудували трибуну із цегли, що мала чотири сектори, 23 ряди і загалом могла вмістити 4000 глядачів. Інші трибуни були насипними, на 10 рядів. Загалом стадіон вміщав до 12 000 вболівальників.
Крім того, на території спорудили перший у місті басейн («Дельфін») та облаштували кілька спортмайданчиків. Усе це огородили цегляним парканом. Тоді ж була збудована арка, що й нині стоїть на вулиці Чорновола.
Ласкаво просимо на стадіон! Арка на вулиці Чорновола
У 1981 році і стадіон, і команда отримали нові назви — «Кристал» і «Прикарпаття» відповідно. Командою став опікуватись завод «Позитрон», що належав до військово-промислового комплексу СРСР. Такий крок, за задумом тодішнього керівництва міста й області, мав би покращити ситуацією в команді. Та в результаті «Прикарпаття» вперше за дев’ять років «вилетіло» із Першої ліги.
У 1984 році Івано-Франківський обком очолив Іван Ляхов, який зажадав повернути команді славу. Стадіон тоді вже не відповідав сучасним вимогам. Треба було будувати новий. Але постанова ЦК КПРС і Ради міністрів на той час забороняла будівництво нових спортивних споруд, дозволяли лише ремонт і реконструкцію. Тоді на Прикарпатті вирішили нібито реконструювати старий стадіон, а фактично — будувати новий.
Проект інститут «Діпромісто» завершив у 1985 році, будувати почали у листопаді 1986-го. І досі будують.
Проект «Діпроміста» 1985 року
«Проект стадіону сподобався всім, — каже Іван Слюсар, на ті часи інструктор обкому партії, а потім директор стадіону (з 1996-го по 2015-й). — Хоча, як потім виявилось, він мав суттєвий недолік — у проекті була помилка, яка обмежувала огляд поля з другого ярусу східної трибуни. Тому поле частково змістили до західної трибуни. Стадіон планували на 24 тисячі глядачів. Дві трибуни мали бути двоярусними, а між ярусами мали розмістити велику кількість закладів харчування. Побудову стадіону доручили «Машбуду», фінансування йшло з двох бюджетів — і міського, і обласного. Також на рівні обкому вирішили, що кожен район має відповідати за якусь певну ділянку роботи, пов’язану з побудовою стадіону. Загалом роботи мали завершити в 1989 році».
Здати стадіон вчасно не вдалося. Вже на початку 1989-го вирішили в першу чергу добудувати школу № 23, тож усі кошти направили туди. Школу звели, а стадіон так і залишився — найвідомішим довгобудом Прикарпаття.
Кілька років тому була спроба залучити інвестора, який мав би добудувати стадіон, звести на прилеглій території спортивне містечко та протягом п’яти років утримувати професійну команду. Вартість проекту становила понад 10 млн євро. Нічого з того не вийшло, а команду «убили» взагалі.
Наразі влада знов пробує шукати інвестора. Йому знову пропонують добудувати стадіон, а ще спорудити цілий культурно-відпочинковий комплекс з великою інфраструктурою розваг та сервісу, зокрема готелем. Вартість проекту відрізняється від попереднього у п’ять разів — 2 млн євро.
Але при цьому міська влада ще планує на другому ярусі східної трибуни, яка розрахована на 6200 глядачів і нині приймає вболівальників МФК «Тепловик-Прикарпаття», розмістити міське управління освіти. А ще частину території мають передати приватному підприємцю, який розпочав свою діяльність… у грудні минулого року.
Усі назви стадіону:
«Боїско Каси Ощадності» — до 1941 року.
«Грище за парком» — в період Другої світової війни.
«Спартак» — до 1981 року.
«Кристал» — до 1992 року.
З 1992 року — міський центральний стадіон «Рух». Сучасна назва виникла з ініціативи тодішнього директора стадіону Богдана Вовковича — на честь Народного Руху України.
Володимир Омом
