14-річний Володька Базюк з Калуша має рідкісну хворобу – його кістки ламкі, як кришталь. Дитина кілька років сидить в інвалідному візку. Досі ще й з загіпсованими ногами. Лише нещодавно гіпсові обладунки зняли і хлопцю вперше за багато років купили взуття.
Простенька хата в мікрорайоні Калуша – Хотінь. Під будинком дві собаки. На чужих не гавкають. Чекають, аби відкрили двері та пустили їх до середини. А там чисто й простенько.
«Не роззувайтеся, в кімнаті заслано клейонками, – говорить Надія Лавринчук, мама хлопчика. – Вчителі щодня приходять до Володі на уроки».
У його кімнаті тепло й людно. На ліжку сидить 9-річна сестричка Аня, з одного кута в інший ганяє 4-річний Сергійко. Володя – гарненький світлий хлопчик з якимось дуже дорослим поглядом – сидить у візку під вікном. Біля нього на столику вежа з підручників для 9-го класу, під стіною гітара. Грати хлопець навчився лише півроку тому. Каже, просто дивився відео з інтернету і так вивчав ноти, акорди. Бере її до рук і грає свою улюблену пісню, яку вивчив найкраще – «Пачку сигарет» Віктора Цоя. Виходить доволі непогано.
На підвіконні з-за шторки виглядає триколірне кошеня й не може вибратися. Надія йому допомагає. Кошеня одразу моститься біля Володі. Рідні жартують, що то його подарунок. Сестричка розказує, йшли з річки і Володя побачив маленьке кволе кошеня й забрав собі. То було в його день народження – 28 липня. Киця сидить у нього на колінах, вилазить хлопчику на спину, лягає на шию. Надія сміється, мовляв, воно там і спати може.
В інвалідному візку Володя був не завжди. До чотирьох років ріс звичайною дитиною – катався на велосипеді, бігав, ганяв м’яча. Потім ні з того ні з сього почав потрапляти в лікарню з переломами. Постійно в гіпсах. Батьки переживали, а лікарі, за словами матері, казали, аби не вигадували, бо дитині нічого не бракує.
Останньою краплею став перелом стегнової кістки. Хлопчик просто розкачувався на гойдалці і раптом зламав найміцнішу кістку в організмі будь-якої людини! У лікарні їх поставили на витяжку. Тоді мати знову почала ходити до різних спеціалістів. Нарешті, підтвердився діагноз – недосконалий остеогенез, у народі – кришталева хвороба.
З того часу, десь за 10 років, Володя переніс понад 50 переломів. Ніжки хлопчика постійно в гіпсі, а він в інвалідному візку, бо перелом може статися навіть від ваги тіла.
Півтора року тому Володя почав лікуватися в Харкові, в інституті патології хребта та суглобів. Розказує, що там у нього є друзі, з якими той списується, зідзвонюється. А от тут друзів у нього нема. Хлопчик опускає голову й тихо каже, що однокласники до нього не приходять, мовляв, їм не цікаво.
«Нікого тобі не треба, у тебе є ми», – підбадьорює його сестричка Аня. Вони разом люблять гуляти по селі, заїздити до школи, на стадіон. Володя збоку дивиться, як інші діти грають у футбол.
До хлопчика тулиться менший братик Сергійко. Мама посміхається, що менший без нього спати не лягає.
До Харкова Надія з сином їздять чотири рази на рік. Там проходять спеціальне лікування – три дні крапельниці. Мама каже, це щось схоже на хімію. Те лікування та різні процедури укріплюють кістки хлопчика. Є результат, жінка не стримує посмішки. У вересні їм, нарешті, зняли гіпс.
«Спершу він так боявся, бо то ж були його обладунки, – говорить Надія. – Навіть спав у гіпсах. А знаєте, коли я найбільше відчула покращення? Коли Володя сказав мені: «Мамо купи мені капці». Він сам їх взув! Тож треба силою натягнути! Ті капці може перші за шість років!».
Ще в інституті Надії сказали, що хлопчик може стати на ноги. Оскільки кістки зміцніли – можна робити операцію. Її запланували вже на січень. Для родини це були прекрасні, але й водночас сумні новини. Операція на одну ніжку коштує 140 тисяч гривень.
У кістку Володі введуть металеву пластину, яку виготовляють спеціально під нього. З тою пластиною дитина може рости, ставати на ноги й ходити. Через півроку таку операцію можна робити й на другу ногу.
«Там, у лікарні, є Женя, їй за 20 років, – розказує Володька. – У неї така сама хвороба як у мене, лиш вона пізніше захворіла. Вона зробила таку операцію і вона ходить! Поки що на милицях».
Надія посміхається, каже, Женя їм обом влаштувала інструктаж: чого чекати після операції, адже доведеться заново вчитися ходити…
«Я дуже хочу ходити і буду працювати», – впевнено говорить Володя.
Кожна поїздка в Харків для родини була великим фінансовим випробуванням, бо вартувала до 10 тисяч гривень. Дуже допомагали люди з села. Надія оформлена по догляду за дитиною, отримує 1700 гривень на місяць. Цих грошей вистачає на ліки, які постійно потрібні хлопчику, та спеціальне харчування. Його батько працює таксистом. Оплатити операцію рідні не в змозі.
Зверталися куди лиш могли – у благодійні фонди, до місцевої влади, навіть у телешоу «Битва екстрасенсів». Кажуть, ті дали їх реквізити і люди кидали гроші. Зараз на рахунку до двох тисяч гривень з восьми потрібних.
P.S Володя показує фото, як вони недавно з батьками та братиком і сестричкою були в лісі. З захопленням розказує, як катався на гойдалці. «Аж у животі лоскотало, і так було добре, як у дитинстві», – говорить 14-річний хлопчик.
Аби допомогти Володі, можна переказати гроші на картку Приватбанку:
4149 4978 6479 1837, Надія Лавринчук
