Цієї осені у місті побільшало людей з темною шкірою. Їх і раніше можна було побачити на вулицях, але тепер їх багато, як ніколи. Справа в тім, що африканських та інших іноземних студентів, що навчалися за контрактами у Донецьку та Луганську, відправили продовжувати студії подалі від війни, зокрема й до нашого міста. Тобто, ця молодь – теж вимушені переселенці зі сходу України.
Чорний, як ніч, парубок, у білій напрасованій сорочці стоїть біля ратуші, з «базарного» боку. Озирається навколо, ніби щось чи когось шукає. Проходячи, кажу англійською: «Hi, how are you?». Він так радіє моєму привітанню, що одразу просить про допомогу – йому треба знайти крамницю канцтоварів. Поки шукаємо крамницю, він розповідає, що приїхав два дні тому. Зараз починає купувати потрібні для навчання та життя речі, одяг, взуття. Бо все, що мав з того року, залишив на час канікул у Донецьку. Але там почалася війна.
Та й інших проблем у хлопця вистачає. Перше, що йому сказали в деканаті, коли він прибув, що місця для нього нема. Але потім друг розповів: якщо укласти договір із посередником, заплатити 500 доларів, то місце знайдеться.
Інший день, інше місце, інші африканські студенти. Теж виявилися з Донецька. Одразу поділились клопотами, що квартиру знайти дуже тяжко – цьогоріч на ринку оренди підвищений попит. Спитав, як їм ставлення франківців. Кажуть, що в принципі окей, у Донецьку було гірше. Скаржаться тільки на мовний бар’єр: на cході дехто з них освоїв російську, але тут у нас на російську відповідають українською, а їм, аби хоч трохи вивчити українську, потрібен час. На англійську, яку африканці знають на доброму рівні, переважна більшість франківців їм відповідає замкненими вустами і здивованим поглядом.
Але ж серед нас є люди, які розмовляють англійською чи російською! Це було б дуже по-людськи, якби ми проявили трошки розуміння і дружності до вимушених переселенців з Африки. Сказати їм «Привіт!», спитати, чи потрібна якась допомога. Показати, де в нас добра кава, а де смачні вареники. Ці люди – не чужинці, а наші нові сусіди. Вони живуть тут по п’ять-шість років. Вони не просять у нас грошей чи їсти, не вчать нас жити. Вони скромно живуть, старанно вчаться і вкладають свою валюту в нашу місцеву економіку.
Африканських переселенців зі cходу багато, можливо, аж до тисячі. Поки що наше місто для них прохолодне й непривітне. А хотілося б, аби воно було для них теплим. Усміхніться і скажіть «How are you?» наступного разу, коли побачите їх на вулиці.
Віктор Загреба,
член команди середовища «Тепле місто»
Від редакції
Середовище «Тепле місто» – це громадська ініціатива, започаткована у Франківську цього року. Вона зібрала креативних, активних і небайдужих людей, які хочуть перетворити Івано-Франківськ у прогресивне сучасне тепле місто з теплими людьми.
Редакція газети «Репортер» також долучається до проекту. Щотижня на цій сторінці ми будемо публікувати ідеї, думки, проекти та їх результати. Також щиро запрошуємо долучатися до ініціативи наших читачів, які готові робити своє життя теплішим.
Comments are closed.