У Івано-Франківську благоустроєм дворів займається не лише влада з підрядниками, мешканці теж креативлять. Буває, прибудинкову територію прикрашають фігурами з автомобільних шин, пляшок чи старих іграшок.
«Репортер» вирішив з’ясувати, звідки пішла традиція, наскільки вона досі жива та хто її підтримує.
На колір і смак
До речі, у суспільстві досі немає єдиної точки зору на прибудинкову творчість. Багатьох дворові прикраси відверто дратують, а хтось їх власне і створює. Підтвердженням популярності такого мистецького напрямку є купа відеоуроків в інтернеті з виготовлення скульптур, наприклад, з автомобільних шин.
Голова міського департаменту житлової, комунальної політики та благоустрою Михайло Смушак каже, що мерія самодіяльність мешканців у цьому плані не контролює.
«Тут людям не потрібно дозволів, вони можуть креативити як завгодно. Ми завжди лише вітаємо ініціативу, відзначаємо найгарніші газони, фото найцікавіших викладаємо в соцмережах. Єдине, що заборонено, – самовільно перегороджувати прибудинкову територію», – каже Смушак.
За його словами, компанії-управителі таким креативом не займаються, вони лише озеленюють території, підмальовують бордюри.
«Один з останніх дворів, які ми робили, був на Симоненка. Там посадили туї та ялини. На новорічні свята ми їх прикрашаємо. Та не всім людям подобається навіть таке, – говорить Михайло Смушак. – Наприклад, на вулиці Івана-Павла ІІ ми посадили дерева, а люди поскаржились і просили забрати, мовляв, як підростуть, то будуть вікна затінювати. Усім не вгодиш».
Звідки ноги ростуть
Викладач університету імені Шевченка Мирослав Борисенко давно досліджує розвиток містобудування та комунального господарства. Каже, точної інформації, коли зародилась прибудинкова творчість, немає.
«У 1950-60-х роках, коли почалася масова забудова великих міст України, територія довкола будинку нормувалася комунальними службами, самостійно ніхто нічого ставити не міг, – пояснює професор Борисенко. – Ставили дитячі майданчики, розбивали клумби, все мало свою концепцію. У 1980-90-х, коли люди стали жити значно бідніше, облагородженням територій біля багатоповерхівок фактично ніхто не займався. Тож за це взялися самі мешканці. Почали використовувати найдешевше, що можна було знайти, – викинуті шини. З них почали робити різні фігурки, найпоширенішими стали лебеді».
Зі слів Мирослава Борисенка, спершу шинами просто маркували й ділили простір, відгороджували майданчики, викладали межі клумб, щоб автомобілі не заїжджали на газон. Згодом їх почали ще й фарбувати.
«Якщо говорити з точки зору мистецтва, то це так званий кітч. Це масовий варіант, в якому по суті немає мистецтва, а є лише претензія на нього, – каже експерт. – Але, з іншого боку, це можна розглядати як надання речам другого життя, адже більшість предметів, які люди виставляють у двориках, уже відслужили своє».
Мультфільм у дворі
Але фантазії франківцям не бракує. Наприклад, в одному з дворів на Хоткевича «Репортер» знайшов клумбу – цілий мультфільм. Починається все клумбою-ромашкою з божими корівками та аркою із шипшини, яка плавно перетікає в озеро з лебедем і сонечком. А закінчується світом «Аліси в Країні Чудес». Тут і чашки з шин, і мухомори, і дерево з годинником та сімома гномами…
Місцевий мешканець Тарас Кухар каже, що не пам’ятає, коли точно з’явилася вся ця казка, але з кожним роком «експозиція» розширюється.
«Тим усім займається наша голова будинкового комітету, яка власним коштом поставила огорожу й висадила клумбу, – розповідає чоловік. – Вона ні з ким не радилася, просто взялася й робить, і ніхто поки що не критикував. Звісно, з естетичної точки зору мені таке не подобається, я б краще рослинами клумбу засадив і трохи зменшив кількість креативу на квадратний метр. Але критикувати не маю права, бо сам до того не доклався. А от мій тато посадив у дворі плодові дерева і сам їх щороку підрізає – як на мене, це краще».
За кордоном все простіше
Польські друзі «Репортера» стверджують, що в них такого нема. Наприклад, Вікторія Ожел із Вроцлава каже, що на польських клумбах взагалі не буває гуми та пластику.
«У нас є хіба кам’яні скульптури, але вони більш художні, й це здебільшого на приватних подвір’ях, – говорить Вікторія. – А біля багатоповерхівок – лише газони та живоплоти. Але їх висаджує місто, а не самі мешканці».
Про світову тенденцію авторської малої скульптури говорить і дослідник Мирослав Борисенко.
«Якщо порівнювати скульптури, які ставлять у Європі, з нашими, то там це роблять фахівці, – пояснює професор. – Місто купує їх у дизайнерів, міста навіть змагаються – чим дорожчий дизайнер, тим краще. Купують у світових імен і брендів, підбирають, аби вписувалося у міський простір. Це і є характерною особливістю такого напрямку, як новий урбанізм».
За його словами, тенденція до декорування прибудинкового простору мотлохом в Україні вже відживає своє. Біля новобудов такого точно немає, а от у старому житловому фонді ще трохи лишилося.
Авторка: Тетяна Скоропляс
Балкони, підвали, поверхи. Як у Франківську штрафують за незаконні добудови
