На старій поштівці 1899 року бачимо південний бік Тринітарської площі, куди виходять кілька кам’яниць. Нас цікавить наріжний двоповерховий будинок із балконом, який тепер має адресу: вулиця Тринітарська, 13. Він належить до найбільш оригінальних житлових споруд у колишньому середмісті.
Згори кам’яниця нагадує величезний паралелограм і така форма обумовлена проляганням вулиць, між якими вона затиснута, — Тринітарської, Шеремети, Станіславської та глухих торцевих стін сусідніх будинків, пише Репортер.
Поштівка з колекції Зеновія Жеребецького. Фото Ігоря Гудзя
Головний фасад, що виходить на Шеремети, вирішений у класицистичних формах. Він симетричний, посередині має невеликій різаліт із балконом, завершується трикутним фронтоном. Всередину можна потрапити через два входи — з Шеремети та Тринітарської.
Коли її спорудили? Складне питання. У 1822 році тут ще була вільна площа, а в 1857-му вже є будинок. Десь між цими відмітками і є дата народження кам’яниці. Її першим власником був такий собі Францішек Гуравський. Більшості читачів його прізвище ні про що не скаже, та краєзнавцям воно добре відоме.
Ось, що пише про нього, тобто про його заклад, перший літописець Станиславова М. Грибович: «Також гідна уваги парова купальня з ваннами, збудована та відкрита в 1845 році при вулиці Фердинанда (нині Низова, 5 — Авт.), великим коштом і вигодою, бо коштував той заклад 16000 флоринів. Зараз він слугує потребам громадськості, і кожний городянин за невелику плату може скористатися послугами тієї купальні».
Пізніші рекламні оголошення повідомляли, що лазня складалася з парної та ванн. Парна працювала щоденно, крім понеділка, а ванни опалювались кожного дня й були дуже комфортними. Заклад пана Францішека працює й досі, це найстаріша лазня в Україні.
Сума, в яку купальні обійшлися підприємцю, була на ті часи колосальною. Для порівняння, у 1847 році квадратний сажень землі (4,54 м²) під забудову в центрі Станиславова коштував від 10 до 30 флоринів, а наймит на фільварку заробляв 0,12 флорина на день.
На відміну від переважної більшості мешканців Станиславова Гуравському пощастило й після смерті — його могила збереглась на колишньому цвинтарі, який тепер називається Меморіальний сквер. Родинний склеп стоїть праворуч від входу з боку драмтеатру і з могильної плити довідаємось роки його життя: 1797-1885.
У 1860-х поляк Гуравський відписав кам’яницю своєму зятю-українцю, який після смерті тестя успадкував ще й лазню. Його звали Іван Яхно (1840-1906), він викладав у вчительській семінарії, був вченим-біологом, одним із провідників української громади, співзасновником станиславівської філії товариства «Просвіта». Рештки Яхна теж спочивають у фамільному гробівці, а кам’яницею, аж до націоналізації у 1940 році, володіли його спадкоємці.
З середини минулого століття будинок займала міська інспекція державного страхування. В 1985 році завалилась частина стіни від вулиці Тринітарської. Її відновили, хоча й з порушенням первісних архітектурних форм. Втім, гріх скаржитись — сьогодні будинок «ревалоризували» би, перетворивши як мінімум на чотириповерхівку. У буремних дев’яностих в підвалах містився великий склад, де зберігали товари підприємці з сусіднього речового ринку. Одного дня там сталася потужна пожежа, яка збанкротила не одного торговця. Подейкували про підпал та кримінальні війни за контроль над ринком.
Сьогодні будинок забитий офісами й торговими закладами, а замість згорілої камери схову працює кафе «Корал». Краєвид навколо кам’яниці помінявся, але суть збереглась. Як за Австрії, так і за незалежної України, тут вирує торгівля. Навіть є певний прогрес. Якщо в ХІХ столітті селяни з навколишніх сіл розкладали свою продукцію прямо на землі, то тепер до послуг продавців намети у стилі «А-ля Шанхай».
