Андрій Черемський – доброволець Нацгвардії, лікар-анестезіолог, кандидат наук. Родом він з Харківщини, а його дружина – з Галича, викладає українську мову.
Коли почався Майдан, Черемський звільнився з роботи та поїхав допомагати в столицю. Був там до кінця. У травні записався добровольцем у Нацгвардію – в батальйон оперативного призначення імені генерала Кульчицького. Пробув в АТО майже чотири місяці.
«Під час другої ротації нас, разом із колегою по батальйону, лікарем-анестезіологом Андрієм Борисенком, нас прикріпили до медичної служби АТО у Слов’янську, – говорить пан Андрій. – Виїздили по всій території Донбасу – Артемівськ, Дебальцеве, Костянтинівка, Дзержинськ, Лисичанськ, Попасна. Разом з колегою займалися евакуацією, наданням невідкладної допомоги та транспортуванням тяжкопоранених».
13 жовтня Андрій Черемський повернувся з АТО. Каже, знову буде їхати туди, але з окремим медичним батальйоном «Гіппократ». Зараз він на Прикарпатті набирає медиків-добровольців.
Множте мінімум на три
За словами Андрія Черемського, якщо МВС ще рахує свої втрати, то Міноборони – ні. «Чуєте, що вбито трьох, як мінімум, множте на три, – говорить медик. – Поранених – на три-чотири. Вони спеціально розподіляють кількість вбитих на кілька днів, аби було рівномірно і щоб втрати можна було списати на рахунок снайперів».
Він вважає, що третину загиблих можна було б врятувати, якби бійцям, після евакуації з червоної зони, надавалася своєчасна лікарська допомога перед транспортуванням їх до лікарень (у зелену зону).
«Між цими зонами може бути 50-100 км, – говорить Андрій Черемський. – Та по дорозі люди гинуть через банальні причини, наприклад, крововтрату, через неналежно накладений джгут. Частим ускладненням торакальних поранень є напружений пневмоторакс. Тобто внаслідок поранення грудної клітки може утворитися своєрідний клапан, коли повітря затягується всередину, але не виходить. В результаті накопичення повітря, тиск у грудній клітці різко зростає, що призводить до стискання і переміщення магістральних судин і серця. Якщо в цьому випадку не провести термінову декомпресію – випустити повітря через голку, вставлену в другому міжреберному проміжку – поранений загине. При пораненнях у голову, контузіях люди непритомніють, є порушення дихання через западання язика або розвиток набряку мозку. Тут потрібна респіраторна підтримка».
Черемський розповідає, що таке було ще під час Другої світової. Тоді облаштовували медсанбати – максимально наближені до зони бойових дій. «Але тоді все було зрозуміло, де фронт, де тил, – каже лікар. – Зараз схема не працює, бо це гібридна війна, нічого не зрозуміло. Крім того, військові підрозділи розкидані по блокпостах, відстань між ними – інколи десятки кілометрів. За таких умов медична служба підрозділу просто фізично не в стані надати своєчасну допомогу всім потребуючим».
Хоча, говорить, від Міноборони є кілька польових госпіталів, але вони настільки засекречені, що й військові лікарі не знають їхнього місцезнаходження. Тому основний потік поранених іде до регіональних лікарень.
«На жаль, наш уряд вважає, що ті території, на яких ми воюємо, – наші, – каже медик. – А це не так. Населення до нас не зовсім дружнє. Від цього є специфіка і в настроях медперсоналу тамтешніх лікарень. Він деморалізований, антиукраїнський».
За словами Андрія Черемського, були десятки випадків, коли в лікарнях не хотіли надавати допомогу нашим бійцям, порушуючи відповідні стандарти, затверджені МОЗ України.
Необмежені добровольці
«Ми з колегами запропонували ідею сучасного медсанбату, – розповідає пан Андрій. – Він повинен мати мобільну модульну структуру і розташовуватися у жовтій зоні – на відстані 5-6 км від лінії фронту. Один модуль – три-п’ять машин. Одна велика – перев’язочна, а решта малі – евакуаційні. На базі такого модулю працюватиме колектив з 15-20 медиків, які надаватимуть первинну лікарську і первинну спеціалізовану допомогу пораненим із червоної зони. Головна мета – це стабілізувати стан пораненого для подальшої безпечної евакуації в медичні заклади зеленої зони».
В ідеалі таких модулів має бути кілька десятків, каже Черемський, розкиданих по лінії фронту. Але сьогодні зібрати хоч би один.
За словами Андрія Черемського є проблема співпраці між медслужбами Міноборони і МВС.
«Наприклад, в армії є мобільні шпиталі й більш розгалужена база, а у Внутрішніх військ цього нема, – говорить він. – Якщо обстрілюють одних, інші на допомогу не їдуть. У нас були такі випадки. Причина інколи зовсім банальна – нікому оплатити пальне».
Зависокі пороги влади
Під час ротації Черемський з колегою, також добровольцем Андрієм Борисенком розробили концепцію медичного батальйону «Гіппократ». Їздили з тим до Києва.
«Були на аудієнції у міністра Арсена Авакова, – розповідає лікар. – Той відправив до заступників. Два дні з ними говорили, пояснювали, малювали схеми, дискутували. Вони сказали, що будуть нарощувати медичний потенціал у тих підрозділах, що вже є. Потім були в Ольги Богомолець. Ідею вона схвалила, але продовження не було».
Вже потім, через церковні волонтерські організації, інформація дійшла до франківських волонтерів.
«На нашу велику радість, на Прикарпатті знайшлися люди, які зрозуміли цю думку, – говорить Андрій Черемський. – Це волонтери «Поранені SOS», «Франківський опір», а також керівники служби охорони здоров’я міста й області».
Зараз у місті активно збирають гроші для укомплектування батальйону «Гіппократ». Наприклад, активісти Франківського Півмарафону вже передали 30 тис. грн. на придбання машини. Активно допомагає діаспора та небайдужі люди.
Черемський каже, що за ті гроші, які вже є, можна купити дві малі машини для евакуації поранених. В середньому одна коштує 4-5 тис. євро. Їх переганятимуть з Європи. Знайшли хлопців, які готові допомогти з комплектацією. Для перев’язочної дуже потрібна велика машина – ГАЗ 66 з будкою. Щодо медикаментів – розраховують на волонтерські пожертви.
На сьогодні батальйон «Гіппократ» вже зареєстровано як громадську організацію. На жаль, каже пан Андрій, за законом робота такої організації в зоні АТО не дає можливості отримати статус учасника бойових дій. Додає, що на таких самих умовах воюють хлопці з Добровольчого українського корпусу.
Щодо добровольців, то їх серед медиків вистачає. Треба лише домовитися, аби за ними зберігалися зарплати та робочі місця, поки вони будуть в АТО.
«Бійці мають бути захищені, – впевнений Черемський. – Він має той бронежилет, але мусить знати: якщо його поранять, то він потрапить у руки свого лікаря-патріота».
P.S: Дізнатися, як допомогти батальйону «Гіппократ», можна за гарячим телефоном ГО «Поранені SOS» – 098 098 17 17.
Comments are closed.