Газета Соціум

Франківськ лише мріє. Висновки й зітхання після архітектурного фестивалю CANactions

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
Минулого тижня у Києві пройшов міжнародний архітектурний фестиваль CANactions.

12 років поспіль найкращі світові архітектори, міські планувальники та урбаністи у столиці України розповідають про свій досвід створення сучасних і комфортних міст. Послухав і Репортер.

Велике непорозуміння

На два дні фестивалю один з ангарів річкового порту на Дніпрі перетворили на виставково-лекційний простір. Звично ця промислова територія закрита для відвідувачів. Тут розміщені склади. А ще – корабельні крани і різний брухт. Але близькість води і мінімум зручностей перетворили її на прогресивну локацію, де майже тисяча учасників з цілої України слухала, навчалась, надихалась і знайомилася.

Франківськ представив десант з урбаністичної лабораторії MetaLab, що цьогоріч уже вдруге організовує власний архітектурний фестиваль – «Сеанс міського сканування». І вже в червні-липні найкращі архітектори будуть працювати над майбутнім розвитком району довкола франківського Промприладу.

Цього року головною темою CANactions обрали «Громаду», бо впевнені – якість життя в містах залежить від того, чи готові мешканці об’єднуватися.

«Місто – це люди. Якість життя у містах визначається здатністю мешканців почути іншого, знайти спільне і діяти разом на підставі спільних цінностей і цілей – у сім’ї, дворі, на вулиці, в місті, країні. Така спільнота – це громада», – каже Віктор Зотов, архітектор, організатор CANactions.

Головним гостем фестивалю був голландець Рейнір де Ґрааф, автор книжки «Чотири стіни та дах: складна природа простої професії», яка цього року зав­дяки фестивалю CANactions вийшла в українському перекладі.

Читайте: У Франківську активно облаштовують міський парк. Кому це не подобається?

Ґрааф доступно розповідає про свій досвід архітектора й те, що у професії є справжнім, а що надуманим. Замість презентації книжки він розказував про світову тенденцію шалених і не потрібних мешканцям забудов, коли будинки зводять лише заради квадратних метрів і заробітку. А в результаті таке житло є просто об’єктом інвестицій. У ньому ніхто не живе. А купують його часто не резиденти. Дуже схоже на Франківськ, правда?

«Ринок нерухомості – це велике непорозуміння. З 1991 року він поступово перейшов з національного рівня до міжнародного і став одним із найбільших бізнесів поряд з видобутком нафти чи золота, – говорить Рейнір Ґрааф. – Так, 10 % нерухомості у Відні належить інвесторам з Росії та України. При цьому мешканець Відня з середнім доходом може придбати не більше 15 квадратних метрів житла. І що вищим є середній дохід в країні, тим важче її мешканцям придбати собі помешкання».

Потенційні будмайданчики

На фестивалі говорили про тренд у міському плануванні та архітектурі – спільне користування. Архітекторка Яна Голубєва розповідала, як мешканці старих забудов можуть створювати нові простори і разом з тим покращувати свої помешкання. Але для цього мають бути сильні та активні товариства співвласників.

Читайте: У 2019 році в розвиток палацу Потоцьких вкладуть 10 мільйонів – що робитимуть?

«У старих забудов, як от сталінки чи хрущівки, залишилися великі зелені двори. І часто вони не в найкращому стані, – говорить Голубєва. – Ми рекомендуємо архітекторам йти в такі двори і пропонувати мешканцям уже готові проекти розумного ущільнення. Можна на вільний площі звести невеликий коворкінг, де могли б працювати мешканці району. На п’ятиповерхову хрущівку можна добудувати два поверхи, які потім самі ж мешканці зможуть здавати в оренду. Або віддати ці поверхи забудовникові, а він натомість зробить їм зовнішній будинковий ліфт, організує благоустрій, замінить будинкові мережі на нові, візьме на себе тепломодернізацію будинку. Таким чином можна покращити та продовжити життя будівель».

Каже, краще не зносити все підряд, а зберігати вже сформовані райони, ущільнивши їх новими магазинами, коворкінгами, добудовами на дахах.

«Усі дахи – це потенційні будмайданчики. Питання лиш в тому, щоб власники змогли домовитись і, наприклад, поставити сонячні панелі, – говорить Яна Голубєва. – Я не лобіюю забудовників. Я проти тієї системи забудови, яка працює нині. Про місто треба думати як про механізм, який потрібно вдосконалювати».

Звучить непогано, виглядає гарно. У франківських реаліях – малоймовірно. Принаймні сьогодні, коли мешканці навіть не можуть організуватися, аби всім перейти на автономне опалення чи утеплити одразу весь будинок.

Читайте: Мер Франківська планує віддати історичну пам’ятку замість скандальної ділянки біля озера
Квартири стають комунальними

Крім того, мешканцям міст пропонують вчитися разом давати раду не лише спільним дворам чи дахам, а й ділити на кілька сімей вітальні, кухні, пральні чи гостьові кімнати.

Кажуть, не робити паралелей з радянськими комуналками, бо тут усе доб­ровільно – задля соціалізації, свідомого споживання і розумного ущільнення. Так, наприклад, в одному з нових проектів архітектора Григорія Зотова мешканцям пропонують купувати для власного користування лише 30 квад­ратів, а решту помешкання – спільно із майбутніми сусідами, аби зекономити гроші та раціонально використовувати простір.

Квартал Ротерманна у Талліні

Тобто можна мати одну гостьову кімнату на кілька помешкань, спільно її здавати і отримувати з цього дохід. Або готувати у спільній кухні чи відпочивати на одній для всіх терасі. Тут уже обираєте найбільш прийнятний варіант.

У майбутньому навіть автівки в гаражах можуть бути спільними – аби користуватися за потреби по черзі й не створювати транспортного колапсу на вулицях чи дворах. Також можна вирощувати у дворах чи на дахах городину – щоб і соціалізуватися, і споживати більш розумно. Фантастика?

Говорили багато й про забудову. Бо не будувати не вийде. Залишається будувати так, щоб потім у цих будинках і просторах біля них можна було жити і працювати, хотілося проводити час. При цьому зводити лише житло чи бізнес-центри вже не радять. Варто навпаки – змішувати функції, аби створювати здорову різноманітну спільноту.

Квартал Ротерманна у Талліні

Віктор Зотов каже, в такому розумному проектуванні визначальним буде протистояння бажання великого бізнесу заробити більше чи зробити для людей. І тут важливим є внутрішній кодекс архітекторів та цінності, через які вони не переступатимуть.

«Нам знадобилося кілька років, аби пояснити, що урбаністичне планування може змінити місто на краще, – говорить іспанський архітектор Девід Браво Бордас, який з 2016 року консультує мера Барселони. – Ця професія має моральні цінності, які ми повинні встановлювати на рівні архітектурних спільнот і колективно контролювати їх дотримання».

Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні.

Comments are closed.