Газета Люди

Дрібниці ціною в життя. Чому загинули досвідчені туристи на Попі

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
Цій сумній історії нині вже два тижні. Були новини на сайтах, сюжети на ТБ і багато суперечок у соцмережах. Але на детальний «розбір польотів» у ЗМІ досі ніхто не наважився. Причина – і туристи, і рятувальники воліють мовчати. Хоча насправді якраз відмовчуватися тут і не можна, бо ж люди в гори ходити не припинять, і їм треба знати. То що саме сталося?

У п’ятницю ввечері, 22 лютого, на горі Попіван (Піпіван, Піп Іван Чорногірський) під ураганний вітер потрапила група з восьми туристів. Двоє загинули, ще двоє – серйозно обморозилися. Рятувальна операція тривала дві доби. Під час неї обмороження дістали ще троє рятувальників. І ця трагедія вражає не лише з огляду на жахливі наслідки, пише “Репортер”.

“Білий слон” – так називають будівлю старої польської обсерваторії, що височить на Попівані. Раніше в її нетрях туристи розкладали намети. Нині основне приміщення на реставрації, а в колишній котельні працює рятувальний пост. Фото Андрія Іщенка

Читайте Як зимує Білий Слон. Один день з життя рятувальників на висоті 2028 (ФОТО)
Турклуб на виїзді

Коли у халепу в зимових Карпатах потрапляють «люди в кросівках» – це не викликає запитань. Якщо туристи не усвідомлюють, куди йдуть, не розуміють ризиків зимових гір і не знають, як там поводитися, то наслідки, якими б страшними вони не були, видаються закономірними. Але група, що постраждала на Попівані, до таких точно не належала.

«Щоб така велика, достатньо підготовлена та екіпірована група потрапила в Карпатах в аварійну ситуацію ще й з такими наслідками – за мої 12 років служби це рідкісний випадок», – каже Андрій Харьо, начальник Івано-Франківського відділення гірських рятувальників, який теж брав участь в операції на Попівані.

З офіційних джерел відомо: у групі були двоє жінок та шестеро чоловіків; один – із Києва, двоє – зі Львова, п’ятеро – з Коломиї. З неофіційних – що частина з них належить до одного з гірських клубів Коломиї. Клуб – активний. Зі сторінки у Facebook зрозуміло, що його учасники регулярно ходять у гори, зокрема й зимові, займаються скеле- та льодолазінням. На сторінці є кілька посилань на статті про безпеку в зимових горах і телефони рятувальників.

Досвід загиблих Павла Вінтонюка (62 роки) та Романа Беркещука (26 років), порівняно з більшістю карпатських туристів, також є неординарним. Перший – багаторічний керівник станції юних туристів. Другий – його вихованець, альпініст третього розряду: був на двох п’ятитисячниках Кавказу, піднімався на Монблан, брав участь у скельних зборах у Болгарії, Хорватії, був у Татрах.

Тож зимові Карпати, принайм­ні для частини групи, точно не були чимось незвичним. Тоді чому?

До теми: Запальничка й мобільний у пазусі. Лижнику Ігорю Грищенку чотири дні вдалося вижити в Карпатах (ВІДЕО)
Причини чи «причини»?

Прес-служба ДСНС сходу оприлюднила дві «причини» трагедії: не зареєструвалися у рятувальників, зігнорували штормове попередження.

Так, реєструватися в рятувальників треба. У разі надзвичайної ситуації це дасть їм базову інформацію: скільки людей, хто керівник, коли вийшли, коли збиралися повернутися, який маршрут планували. Крім того, і це найцінніше, туристи мають можливість отримати фахову консультацію по маршруту. Але не більше. Рятувальники виходять на допомогу лише тоді, коли до них звертаються. Тож реєстрація – не панацея. І у Попіванівській трагедії вона навряд чи допомогла б. Більше того, рятувальники можуть лише попередити та порекомендувати. А за непевних погодних умов на деяких КПП з вас просто візьмуть розписку: «зобов’язуюся не йти на гору».

Для тих, хто дивиться на гори по телевізору, фраза «штормове попередження» за замовчуванням означає: сиди вдома. Натомість ті, хто ходить у гори, знає, що штормове попередження та лавинна небезпека у Карпатах – ледь не щодня. Аби переконатися, досить погортати стрічку новин ДСНС.

Тож досвідчені туристи зважають не на цю фразу, а на прогноз погоди: температуру, опади, хмарність, силу і напрям вітру. І йти чи не йти, вирішують залежно від реальної ситуації, власного досвіду й підготовки.

На маршруті

Із села на гору група вирушила в обідній час. Ішли класичним маршрутом з Шибеного: через полонину Веснарка та озеро Марічейка. Загалом – близько 11 км з набором висоти 1200 м. Середня швидкість вгору туриста з рюкзаком за нормальних умов – 2 км/год. Тож до вершини – щонайменше п’ять годин активного ходу.

У колибі на полонині Веснарка перетнулися з трійкою калушан-атовців. Один із них, Володимир Барнич, розповідає, що група прийшла у проміжку між 16.00 та 17.00, підходила поступово упродовж 15-20 хвилин, «виглядали живчиками», зупинятися на ночівлю не планували.

«У мене навіть майнула думка, може, приєднатися до них і таки ще встигнути наверх, – розповідає Барнич. – Бо ми з товаришем намагалися сходити на гору зранку, але хоч і мали GPS, заблукали і вирішили повернутися. Тим паче, що видимість була метрів 20». Наверх Володимир таки не пішов, бо після блукань почувався втомленим, а погода гіршала…

22 лютого сонце зайшло о 17.11. Відтоді до темряви залишалося менше години. За неписаними правилами сходжень на ночівлю зупиняються ще за світла. Адже ймовірність надзвичайної ситуа­ції вночі значно вища. А полонина Веснарка – це приблизно півдороги.

Перші троє учасників (дві дів­чини і хлопець) дійшли до високогірного поста рятувальників на вершині о 20.30. Двоє з них мали обморожені руки. Та, за словами Андрія Харьо, їм вдалося проскочити ще до того, як ураган розігрався. Решта розтягнулася по схилу: виснажені, обморожені, рухалися майже наосліп. Трьох рятувальникам довелося транспортувати на ношах. Двоє з туристів замерзли.

«Температура сягала мінус 20, вітер 20-25 м / c, у поривах, може, до 30. Нас зривало зі схилу з рюкзаками, на деяких ділянках ми просто повзли на чотирьох», – так описує свій вихід на допомогу рятувальник Василь Фіцак, який того вечора чергував на вершині Попа. І в цих умовах рятувальники ще зробили кілька виходів.

Окрім Фіцака, на посту були Андрій Порфірян та Ярослав Коваль, а також волонтер Петро Яськів. Двоє останніх також із Коломиї. Чи знали вони, що того вечора до них піднімаються земляки, – невідомо, але з огляду на спільні фото у мережі, знайомі були точно.

Чи не тому група відмовилася від логічної ночівлі на Веснарці, що розраховувала на тепло на горі у колі друзів? Чи продовжили б туристи підйом в умовах погіршення погоди, якби на вершині на них чекала лише невеличка холодна кімнатка в обсерваторії або ж ночівля в наметі?

У суботу, 23 лютого, рятувальники й волонтери за допомогою аньї спустили двох найсильніше обморожених туристів. Решта зійшла в неділю. Тоді ж транспортували і загиблих. Фото Володимира Горона

Тривожні дзвіночки

У цій трагедії чимало запитань: чи були учасники «сходжені» між собою, чи був лідер, який приймав рішення, а чи кожен діяв на власний розсуд, яким було спорядження, чи всі добре почувалися, яким темпом ішли, чи зупинялися, аби відновити сили.

Зрозуміло, що погода сильніша за всіх. І здається, усе інше – дрібниці. Та за певних умов кожна така «дрібничка» може стати причиною біди. Кожна несуттєва помилка у горах – це ніби дзвіночок, що тенькає раз-у-раз, нагадуючи про небезпеку. Не взяв треті рукавиці – «дзень»; пізно вийшли – «дзень»; щось коліно поболює – «дзень»; погода погіршується – «дзень-дзень-дзень». У жодній із цих окремих обставин немає нічого критичного. Та якщо їх багато, то саме час згадати, що найважливіше в горах – вчасно повернутися. Бо якщо до хору дзвіночків якоїсь миті додається величне «бам!» дзвону стихії, то ситуація може перетворитися на аварійну за секунди. А погода навіть на нашому «невисокому високогір’ї» змінюється раптово. І до цього треба бути готовим.

Читайте Сильні хлопці з Чорногори. Як гірські рятувальники готувалися до зими (ФОТО)

22 лютого в районі Попівана ця група була не єдиною. На щастя, всі інші спустилися з гір неушкод­жені. Василь Бойко, альпініст і рятувальник-волонтер, також піднімався на Піпіван тієї п’ятниці, але з іншого боку.

«Я йшов з урочища Комин через полонину Говерянка. За горою Васкуль нас накрило. Рішення повернути назад прийшло одразу. То було щось неймовірне», – розповідає він.

Із яких надважливих «дрібниць» складався трагічний підйом групи, знають лише її учасники. Та наразі вони мовчать. Нічого не відомо й від чотирьох туристів-киян, які у п’ятницю ввечері також перебували на вершині й допомагали рятувальникам.

Василь Фіцак, який спочатку погодився на зустріч, пізніше просто не брав слухавку. «Репортер» свідомо відклав цю тему на тиждень, сподіваючись почути все з перших уст, коли учасники трохи прийдуть до тями. Ймовірно, часу замало.

Ми всі сподіваємося, що з нами цього не станеться. Ми не плануємо потрапляти в аварію, коли сідаємо за кермо. Не маємо наміру потонути, коли їдемо у відпустку на море. І не збираємося гинути в горах. Але інколи це стається. Навіть із досвідченими водіями, плавцями чи альпіністами. Інколи навіть з дуже досвідченими. Бо помилитися може кожен. Але ціна цієї помилки в різних умовах може бути різною.

В альпінізмі прийнято аналізувати кожне, навіть успішне, сходження. Ці «розбори польотів» – шанс навчитися на чужих помилках. Залишається сподіватися, що учасники групи це розуміють. І коли оговтаються, викладуть для загалу докладну хронологію подій.

Співчуття рідним та друзям загиблих. Уклін рятувальникам і волонтерам.

Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні.

Comments are closed.