Вадим Кутовий на службі – з 2012 року. Воював у Пісках, Щасті, Мар’їнці, на Світлодарській дузі, під Бахмутом. На війні знайшов своє кохання – бойову медикиню Олену. Після семи років служби вирішив присвятити життя родині. З дружиною виховував доньку Настю.
Через повномасштабне вторгнення Вадим Кутовий знову став на захист країни. Служив у 109 окремому гірсько-штурмовому батальйоні. Загинув 9 березня під Бахмутом під час виконання бойового завдання – отримав смертельне осколкове поранення у серце. Вадиму Кутовому – назавжди 29, пише Репортер.
Останнє фото
Вадим Кутовий – родом із села Тетерівка, що на Черкащині. Спершу служив у Нацгвардії України. З 2014 по 2016 – у радіолокаційних військах. З 2016 – по 2017 у батальйоні спеціального призначення “Донбас”. А з 2023 року – в 10 окремій гірсько-штурмовій бригаді “Едельвейс”.
Дружина Олена тримає в руках великий портрет чоловіка. На фото він у військовій формі руками показує їй серце. Це останнє фото вона отримала від Вадима 8 березня – за день до його загибелі.
Фотографуватися перед бойовим завданням – погана прикмета, – каже Олена. – А він ще так гарно вийшов на цьому фото…
Вадим загинув від єдиного поранення, що втрапило в саме серце. У довідці про смерть вказали – мінометний обстріл. Втім, уламків ще десь по тілу, що звично буває за таких обставин, Олена не побачила.
На правій долоні в неї – татуювання з його позивним – “Вуді”. На зап’ясті іншої руки – три серця, як троє дітей, і напис: “Вадим разом до кінця”.
Я бачила сон, що він загинув. І я казала йому, думай про себе, про те, як вижити . Він скинув мені повідомлення: “Разом до кінця, щоб не сталось”. Я навіть не думала, що смерть його буде такою. Він ще сказав мені: “Ніколи не забувайте мене”. Кажу, ми тебе пам’ятаємо, всі дзвонимо і ніколи не забудемо. Для чого ти мені це кажеш? Він ніби передчував. Тепер захищати Україну будемо ми – і мертві також.
Внизу на портреті Вадима викладені фантики-вкладиші з жуйок Love is. Одна з них – “Love is – знати, що ти хороший батько”. Олена каже, їх під скло до фотографії склала старша донька. Вадим Кутовий виховував двох її старших доньок як власних.
Олена і Вадим познайомилися у 2016 році на Херсонському військовому полігоні перед виїздом в АТО.
Вона тоді служила бойовою медикинею в коломийській “десятці”. Вадим – у батальйоні “Донбас”.
Я медик – мене знали всі. Нас було три чи чотири на кілька батальйонів. Він зайшов до нас у палатку, сказав, що в них немає кави. Кажу, ну то бери. Того ж дня запропонував зустрічатися. А для мене на першому місці була служба. Я так і сказала, що ніяких зустрічань. Мені потрібна була робота.
Дівчина, схожа на ангела
Вадим все одно приходив до Олени в медпункт, носив цукерки. Але поєднала їх зустріч у Покровську, де обоє лежали в наметовому госпіталі. Олена була там з контузією. Вадим – із восьмою контузією та мінно-вибуховою травмою з осколковими пораненнями, великим опіком. Олена побачила, як Вадим йде коридором, і потягла його за руку.
Він тоді так подивився на мене. Напевно, не впізнав, – каже Олена.
Вона була в білій футболці й білих штанях, схожих на медичні, які їй медики видали вже у госпіталі. І після цієї кількасекундної зустрічі Вадим її відшукав. Усіх розпитував про дівчину, схожу на ангела. Оскільки Олена була медикинею, її всі знали у госпіталі. До неї в палату Вадима привели головний лікар, анестезіолог і хірург.
Так романтично познайомилися вже вдруге…
Після одужання Вадим і Олена роз’їхалися, але продовжували спілкуватися. Він дзвонив рідко, бо зв’язку не було. Олена теж часто була на виїздах. Згодом вона перевелася у батальйон “Донбас”. Каже, в “десятці” їй було замало роботи. Начмед не на всі завдання пускав, бо вважав, що то ризиковано, а в Олени на той час вже було двоє дітей.
За три місяці зустрічань на передовій вирішили одружитися.
Він хотів мати когось рідного. Тому й зробив мені пропозицію. Сам купив обручки, замовив сукню для вінчання, – говорить Олена Кутова. – Для мене головною була служба. Я мала велику мрію допомогти багатьом. І якби не вагітність, я б ніколи не звільнилася. Вадим казав, що так мене врятував.
Спершу планували вінчатися у церкві в Мар’їнці. Але батальйон “Донбас” вивели звідти на місце постійної дислокації. Тому одружувалися в Лозовій.
Командир сказав: “Це перше весілля у батальйоні “Донбас”. Ви не можете мене опозорити, маєте зробити все по-людськи”. Ми розписалися, вінчалися. Нас навіть ЗМІ знімали, – каже Олена.
У день весілля підрозділ відправили на позиції. На святкування залишилася лише незначна частина бійців.
Ще вдень привітали нас, а ввечері вже майже нікого не залишилося, – розповідає Олена.
Оскільки Олена та Вадим були хрещені в різних конфесіях, а священник був православним, Олені треба було хреститися ще раз. Вадим вирішив її підтримати й також похрестився з нею.
Коли він тепер їхав на позицію, дала йому і свій хрестик. І ще сказала, можливо, мій ангел охоронець сильніший за твого, – каже Олена. – Скільки у нас серед медиків було багато загиблих, а мені на диво щастило. І коли він помер, я перестала вірити у будь-що. На кладовищі в якийсь момент мені здалося, що все довкола – чорно-біле…
Хотів побачити перемогу
З народження доньки у 2017 році Олена й Вадим вчилися жити цивільним життям, виховували дітей, мріяли збудувати власний будинок. Жінка каже, Вадим дуже любив доньку. І саме через це він знаходив сили залишатися в Івано-Франківську, хоч і був переконаний, що його місце – на війні.
Він дуже хотів побачити перемогу. І хоч дитина для нього була Всесвітом, він все одно хотів ще кілька росіян вбити, а тоді вже бути з нами. І хлопці його теж казали, що він хотів бути у двох місцях одночасно – з жінкою та з дитиною і на службі, бо це було – його, – говорить Олена.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Вадим Кутовий не потрапив до батальйону “Донбас”, бо там був повний набір. Але все одно шукав можливості потрапити на війну. Записався до тероборони.
Він так рвався, що я ховала документи. Знав, що я його не відпущу. Ходив у військкомат, але потрібен був весь пакет документів, які я тримала в себе. З військкомату навіть дзвонили, що прийдуть до мене з обшуком, – розповідає Олена.
Вона просила чоловіка, аби він дочекався, поки донька піде в перший клас. Але не втримала коханого.
Я передчувала… Але останній раз сказала, якщо це мета його життя, то я поважаю його думку, – каже жінка. – Коли дала йому оригінал військового, він усе залишив посеред вулиці, обернувся і пішов. Сказав, що його чекають у військкоматі. А о восьмій ранку вже поїхав. Згідно з документами, він був прийнятий в лави ЗСУ 27 січня 2023 року.
Ще три тижні Вадим Кутовий перебував у Коломиї на навчаннях. За цей час Олена з донькою змогли приїхати до нього на один день.
Ми побули разом фактично пів години. Він поспішав на збори. Я йому перебрала волонтерські ліки. Попідписувала, що й як приймати, перебрала аптечку, – розповідає Олена.
То був останній раз, коли вони бачилися. З березня 2023 року його підрозділ виконував бойові завдання під Бахмутом, у Білогорівці. Вадим Кутовий був командиром групи.
9 березня 2023 року близько 17:00 Вадим востаннє вийшов на позицію, де отримав смертельне осколкове поранення прямо у серце.
Там вижити було нереально. Був наказ вийти на підконтрольну територію. Вони доповіли, що там заміновано. Отримали наказ відступати. Але їх помітили й почався мінометний обстріл, – говорить Олена. – Зі слів хлопців, міна потрапила в окоп. З ними служив чоловік з Калуша – Валентин Нестеров. І мій чоловік, падаючи разом зі ще одним побратимом, закрили собою цього чоловіка. Нестеров загинув через два дні. Того дня, 9 березня, загинуло троє хлопців, один був поранений.
Через три тижні, 7 квітня, Вадиму мало виповнитися 30 років. У те, що він загинув, досі не можуть повірити ні Олена, ні побратими Вадима.
Закрив собою товариша
Тоді у них було троє двохсотих і один трьохсотий. І кажуть хлопці, вони не думали, що це може бути він, – каже Олена. – Він усе знав, вмів. Він був зі мною під Іловайськом і не загинув. Якби був хоч 1% можливості врятуватися, він би навіть не себе рятував, а інших. І коли мені сказали, що він закрив собою товариша, мене це не здивувало. Це – героїчний вчинок, коли знаєш, що міна може тебе фактично розірвати.
Трохи вище серця на грудях Вадим Кутовий мав татуювання – два пістолети навхрест і череп. І хоч зі слів побратимів, Вадим був у бронежилеті, смертельний уламок прошив серце навиліт.
Перше, що мені приснилося, це він у тумані мені показав, що у бронежилеті. Його друг, який забирав його вночі, розповідав, що зрізав з нього бронежилет. У кишені в нього була ще моя фотографія і доньки, – розповідає Олена.
Думала, зістаримося і помремо разом
10 березня Олена почувалася погано. Каже, відчувала, що щось не так з чоловіком.
До мене прилетіли три голуби на вікно. Я не підходила, знала, що це погана прикмета. Вони сиділи на вікні з пів години чи навіть годину. А потім я вирішила сфотографувати їх для чоловіка, щоб сказати, що це погана прикмета. Підійшла до вікна і вони полетіли, – розповідає Олена.
Коли до Франківська привезли тіло, вона ще здалеку побачила, що це її Вадим.
Підійшла. Личко було прекрасним як і за життя. Я хотіла бачити поранення, але мені сказали, що я не маю права дивитися, – каже жінка. – Потім, після панахиди у церкві, я таки оглянула тіло разом з його братом. Я бачила те поранення. Воно було більше схоже на кульове – прямо на перехресті двох пістолетів. На останньому фото він показав мені серце, і отримав єдине поранення – в серце.
П’ятирічній Насті Олена повідомила про загибель батька одразу як дізналася. Каже, не могла приховати від неї правди. Адже для неї тато був усім.
Коли тато загинув, вона всі порозкладані іграшки скинула і каже: “Хай тата покладуть тут, біля мене”. Не боялася. В церкві донька сама підійшла до труни, подарувала татові підсніжники, поцілувала, – говорить Олена. – Запитала мене: “Тато ж знав, що це небезпечно, чому він пішов в армію?”. Має планшет з його фото і відео. Каже, як виросте, то піде служити й буде стріляти.
Всю панахиду в церкві й навіть на цвинтарі Олена тримала Вадима за руку. І досі їй здається, що він ще повернеться, що зараз Вадим служить в армії та просто не має можливості подзвонити.
Тяжко. Думаю, він нас бачить і все одно допомагає військам, – каже Олена. – Він казав мені, що пішов заради дитини, аби вона жила у вільній Україні, бачила зовсім інше життя.
Як медик я розумію, що тут нічого вже не зробиш. Тримаюся з останніх сил, щоб дитина цього не бачила. Для нього Україна і служба в армії були понад усе. Думала, ми разом зістаримося і разом помремо. Йому назавжди 29.
Вадим Кутовий нагороджений медаллю “За оборону рідної держави” та двічі – нагрудними знаками “За зразкову службу”. Недавно Олена реєструвала петицію, аби надати Вадиму Кутовому почесне звання Героя України посмертно. Підтримати петицію можна за посиланням.
Авторка: Ольга Суровська
Цим матеріалом «Репортер»продовжує серію статей «Вони загинули за Україну» – про франківців та мешканців Прикарпаття, які віддали життя за волю України. Усі статті серії читайте у рубриці «Життя війни».
Вічна слава Героям!
Comments are closed.