Ярослав Вакалюк був учасником операції по звільненню Балаклії та Ізюму. На своїй сторінці у Facebook він поділився своєю рефлексією щодо цієї операції. І написав, чому Залужний – геній.
“Ця інформація навряд чи буде корисною для вас, тому якщо не хочете тратити свій час на чтиво, пропускайте цей текст”, – починає свій пост Ярослав Вакалюк, пише Репортер. Далі – пряма мова Ярослава.
“План – гівно, шанси на успіх – мінімальні, беззаперечно ми всі загинемо. Чого ж ми чекаємо?”
Звичайно зараз всім дуже хочеться тішитись і захоплюватись як круто пройшла операція. Але щоб хоч якось зрозуміти наш стан на етапі планування уявіть собі, що операція ще не відбулася. Ви не уявляєте як вона буде проводитись і не знаєте всіх її нюансів (через таємність тих нюансів).
І тут командування вам повідомляє, що піхота має пробити перший рубіж оборони противника, пройти вузьким розмінованим коридором через замінований рубіж, а далі протягом 2-3 днів прорватися на ширині фронту 20 км вглиб на 60 км до річки Оскіл, розвернутися на південь в напрямку Ізюма і вдарити противнику в тил. При цьому слідуючи по маршруту необхідно уникати боїв за населені пункти.
І тепер скажіть, що це не безумство?
Саме тому коли я прийшов до своєї батареї і розказував їм план дій, то я почав з тих слів які написав у першому абзаці. Нехай не гнівається на мене моє безпосереднє командування, але я не впевнений, що якби операцією керував не Залужний, то я б так безкомпромісно пішов би на цю авантюру.
А тепер подумайте як на це мала відреагувати піхота. Бо я як артилерист, рухався десь на 5-10 км позаду від піхоти. А піхота проривалася в перших рядах з просто шаленим темпом.
Багато чого для мене було в цій операції новим.
Якщо раніше наша піхота утримувала рубежі, але основне вогневе ураження робила артилерія, то тут більшу частину роботи робила піхота. Взагалі ця операція показала, що твердження, що піхота – цариця полів – це не пусте твердження. Я ж зі своєю реактивною артилерією відчував себе лишнім на цьому святі. У тих рідкісних випадках коли нам давали можливість попрацювати, в мене було враження, що це було з жалості до нас. Щоб ми хоч якусь участь взяли.
Але ми не ображаємось. Наш зоряний час був під час знищення переправи біля Білогорівки. Тепер зоряний час інших підрозділів.
Але насправді операція була спланована більш ніж просто геніально.
Почну з очевидного.
Я бачив як кожен підрозділ був на своєму місці. Як інженери проробляли коридори в мінних полях для заходу наших військ. Як арта розйобувала техніку. Як аеророзвідка давала інфу для піхоти, щоб вони знали кудою рухатись. ППО, через яке підарська авіація вже на другий день операції боялася перелітати річку Оскіл. Рер, реб, хаймарси і MLRS. Всі відпрацювали на всі 100 %. ССО, яке взагалі зробило надлюдський поступ. Тут все було геніально сплановано і всі виклались на максимум.
Але є менш очевидні речі. Це людський фактор. Кожен хто планує операції мусить враховувати, що війська – це люди. І в них є свої слабкості. Кожен зі згаданих підрозділів міг допускати помилки, або просто через страх міг дати задню. Операція мусила бути спланована зважаючи на те, що щось могло піти не за планом. Ймовірно, деякі елементи операції дійсно були скореговані, бо планувалися інакше.
Найцікавішим для мене моментом є проінформованість противника.
Старт операції переносився декілька разів. За час поки ми очікували початку, нам встигли довести всі деталі операції, і навіть після того старт переносили. Особливо цікавим було те, що противник устами своїх блогерів передбачав, що ЗСУ вдарить на Балаклійському напрямку. Але нічого не було зроблено, щоб запобігти цьому.
Я підозрюю, що наш Генштаб свідомо пішов на це. Він аналізував дії противника увесь час. Аналізував дії своїх військ. І на основі цього аналізу корегував саму операцію.
Коли різні експертні експерти оцінюють як далі буде діяти ЗСУ, то вони навряд чи зможуть спрогнозувати що буде далі. Залужний – непередбачуваний. Всі хто високо оцінює операцію і стратегію якою скористалися ЗСУ повинні розуміти, що скоріш за все другий раз таким самим чином ми не будемо йти в контрнаступ. Щоразу буде щось нове.
Це взагалі щось абсолютно нове для військ. Коли ми захоплюємося американською армією чи іншими арміями НАТО, то повинні розуміти, що вони насправді доволі затягнуті і дуже неповороткі. А тут в мене стійке відчуття ніби наші Збройні Сили – це щось нове. Ніби за управління взялися не старі генерали, а люди, які до того розробляли бізнес-стратегії найбільших технологічних компаній в світі. Ніби взяли Маска, Безоса, Гейтса, Джобса і всіх їх топ-менеджерів і запропонували їм створити стратегію перемоги у війні. І вони мислять нестандартно. Не як військові.
На закінчення моєї рефлексії можу тільки констатувати, що Залужний – найкраще, що сталося з нами в історії Незалежної України.
