За його плечима – понад 150 бойових вильотів. «Джеф» випустив близько 50 ракет «HARM» та більше 10 керованих авіабомб JDAM. Він збив понад 10 безпілотників, не раз знищував ворожі ППО та десятки разів прикривав українських штурмовиків. Більше про українського пілота розповіли у Повітряних силах ЗСУ.
Листопад 23-го. «Джеф» сідає у свій МіГ-29, заряджений американськими ракетами «HARM». Ціль надважлива – російський С-400, що «заховався» за Донецьком. Знає, що побратими працюватимуть КАБами, тож, якщо попередньо не знищити «чотирьохсотку», – хлопці в серйозній небезпеці.
Ще раз перевірив координати, орієнтири. Все готово! Об 11.00 – запуск двигунів, рівно за півгодини – вихід на удар. Звичайна бойова робота.
За 30 км до місця пуску, оживає рація:
– Російський винищувач! Віддалення 100!
– Ще нормально, – вирішує «Джеф».
20 км до пуску. Знову рація:
– Винищувач на віддаленні 40!
– Впораюсь, піднажму і відверну, – відповідає пілот.
– По тобі пуск ракети!
– Встигну! 10 км до цілі! – відрізав «Джеф». А в думках: «Мушу! Якщо я не «виб’ю» С-400 – вона відпрацює по наших винищувачах»…
Ракета Р-77 хоч і швидка, але і в неї є нюанси.
«Джеф» набирає швидкість. Різкий удар в правий борт! Панель приладів «кричить» про ряд відмов. Є два варіанти: або відвернути літак, він остаточно відмовить і впаде, або все ж спробувати пустити ракети, застрахувати хлопців… До пуску – 30 секунд. Льотчик продовжує роботу. Пускає «HARM», в цей момент відмовляє гідросистема, літак хилиться вправо.
Ворожий винищувач випускає ще одну ракету! Висота 300 метрів, крен збільшується. «Треба закріпити результат!», – «Джеф» на підбитому літаку випускає ще одну ракету «HARM» по ворожій «чотирьохсотці». Літак остаточно втрачає керованість, падає. Пілот умить пригадує всі помилки хлопців під час катапультування, швиденько прощається із літаком, просить у нього пробачення, закриває очі і тягне ручку катапульти. Друга ворожа ракета влітає в борт…
«Джеф» приземлився максимально вдало. На вогку м’яку землю. Але район – м’яко кажучи, так собі. 26 км до Донецька, безліч ДРГ, російських спецназівців. Зняв маску, комбінезон, побіг у посадку. Відразу набрав побратима «Смереку»:
– Я стрибнув! – випалив сходу у слухавку «Джеф».
– Що ти хочеш? Зачекай, жінка дзвонить, в дитини день народження сьогодні! – пробурчав спросоння «Смерека».
– Мене збили! Викликай ПРС!, – повернув до тями сонного побратима «Джеф». – Скидаю геолокацію!, – і максимально зарився в землю.
«Иди сюда, все свои, все хорошо…». Це окупанти кинулись шукати льотчика. Нишпорили, прочісували лісосмугу.
«На навчанні – повний завал! Стільки задали, не знаю, як то все винести», – а це вже дружина написала. «Джеф» посміхнувся, подумав про себе: «Ну в тебе і проблеми». Але відповів серйозно: «Тримайся, все вийде, ти сильна».
Виліз зі схованки, окинув оком лісосмугу – «чисто». Пробіг кілька кілометрів до геолокації, яку надсилав побратиму. Трохи перевів подих і знову заховався. Коли рятувальник, що «припаркувався» за якихось 10 метрів, пошепки гукав: «Де ти є? Я тебе не бачу!», «Джеф» тихо виліз зі схованки й ляснув його по плечі: «Я тут, поїхали!» «Нічого собі ти зарився! Респект», – почув у відповідь.
«Джеф» — зовсім молодий.
Та у свої 26 – вже досвідчений льотчик. Вступив до ХНУПС у 2015-му, коли тато був у тривалій ротації на Луганщині. За його плечима – понад 150 бойових вильотів. Він випустив близько півсотні ракет «HARM» та більше десятка керованих авіабомб JDAM, збив більше десяти безпілотників, не раз знищував ворожі ППО та десятки разів прикривав українських штурмовиків.
Брав участь у Харківській операції, визволенні Херсона, працював на Донецькому, Запорізькому, Луганському напрямках. «Джефу» пощастило – катапультування не стало вироком. Вже за три місяці льотчик повернувся у стрій.
— Однією із найвеселіших пригод було відпрацювання «HARMами» на Херсонському напрямку. Це була масштабна місія та перші американські ракети, що їх нам завезли. Іван «Смерека» був ведучим, ми разом йшли на удар по ворожому ЗРК «С-300» в районі Нової Каховки. Майже долетіли до місця пуску, як чуємо: «По вам летить 6 ракет!». Ворожий винищувач розрядився повністю.
– Працюємо! Джеф ти ж зі мною?
– Звісно!
Коли Іван вже підходив на удар – кричать в рацію: «Все! Терміново! Відворот!
– Та ну, ми ж уже поруч. Навіщо? – каже «Смерека».
– Це – наказ! Відворот!, – наполягали по рації. «Чорт, Джеф, ідем назад!», – засмутився Іван.
Ми без настрою відвернули, трішки покрутились – ракети втратили ціль і впали.
– Джеф, пішли ще раз! – підбадьорив Іван.
– Та за тобою хоч куди!
Ми пустили по ракеті, почули, що результат шикарний, знищили С-300. Можливо, звучить дивно, але це дійсно була дуже надихаюча та весела пригода. Летиш разом із товаришем, жартуєш, тікаєш від ракет, влучаєш у ЗРК орків, махаєш йому рукою по дорозі додому. А потім повертаєшся живий і щасливий, та чекаєш на наступний виліт!
Пізніше, коли ми обговорювали цю Херсонську місію із партнерами, вони запитали: «А що за два «crazy men» у вас там вперто не слухали команди, коли на них летіло 6 ракет?». Я відповів: «Приємно познайомитись, то був я і «Смерека».
Льотчик пояснює, що у них немає складних чи простих місій.
Є реальні і нереальні. І таких – багато.
— Мабуть, найскладніше – скидання КАБів. Потрібно підійти критично близько до лінії розмежування, зайти в зону поразки ворожих засобів ППО. Вірогідність ураження ворожими засобами близька до 100%. Якимось дивним чином вийти на точку скидання, відпрацювати і ще більш неймовірним чином повернутися. На жаль, саме на такій місії загинув мій товариш – Влад Савєльєв.
Після того трагічного випадку ми змінили тактику застосування бомб і вона стала трішки безпечнішою. Вчимось. Хоч і на помилках, написаних кров’ю. Особисто для мене найважче літати на прикриття штурмової чи тактичної авіації. Простіше бути попереду, знати, що ти відпрацював і повернувся. А так — чекаєш поки побратим відпрацює, передаєш йому всю інформацію, бачиш, коли по ньому пускають ракету… Якщо щось піде не так – картатимеш себе.
Величезну роль відіграє планування місій, де аналізуємо усе до найменших деталей. Залучаємо до процесу й молоде покоління, вони мислять нестандартно. Це часто дозволяє знайти рішення, як обхитрити ворога, зробити місію реальною. Хоча, звісно, ми не завжди маємо час для дискусій, нерідко хвилини вирішують хід війни і зволікати немає можливості.
«Джеф» каже, що вони з побратимами давно чекають на сучасніші літаки.
— Ми пішли навчатись у 2015-му, коли вже йшла війна. Нас готували. Ми знали, що будемо воювати. Ми готові літати по 3-4, а то і більше вильотів на день. Готові щоденно ризикувати. Але нам потрібна зброя! Багато зброї! Сучасної зброї! Це зовсім не забаганка. Це – життєва необхідність.
Буду чесним, F-16 цієї модифікації, що ми отримаємо, це не зовсім те, про що ми мріяли. Але це – значно універсальніша бойова платформа, з якої можна застосовувати чималу номенклатуру авіаційних засобів ураження, це кращі технологічні можливості. Хотілося б отримати F-16 раніше…
Найвідважніші та найсильніші мої друзі поклали свої життя на радянських літаках… що перебувають на межі за фізичним зносом та критично відстають за ТТХ від тих, на яких літають ворожі льотчики. Ми в будь-якому випадку переможемо. Та з F-ками все ж швидше! А вони уже в дорозі…
P.S. «Джеф» нагороджений «Хрестом бойових заслуг» та орденом «За мужність» ІІІ ступеню.
Авторка: Анастасія Олехнович
Читайте: В Івано-Франківську запрацювали групи взаємодопомоги для матерів і дружин військових
