У центральній міській клінічній лікарні успішно реабілітували військового з Латвії, який захищає Україну.
Алвіс Лукша – 30-річний військовий-доброволець латвійського походження. Від початку повномасштабного вторгнення став на захист незалежності української державності, розповідають у лікарні.
Перед цим два роки жив в Україні. А за тиждень до 24 лютого посольство Латвії просило мене виїхати, але в мене такий характер, що я не залишаю своїх друзів, людей, яких я люблю, – розповідає Алвіс.
У вересні 2022 латвієць офіційно вступив до лав ЗСУ в 101 бригаду 70 батальйону (піхотні війська).
Це не тільки ваша, але й війна країн Балтії. Якщо впаде Київ, то впаде і Європа, – вважає військовий.
Алвіс Лукша вільно володіє українською мовою: «До цього я ніколи її не вчив, але за два роки вдалось повністю вивчити. Якщо людина хоче, то може зробити все, що завгодно».
Травму внаслідок дронової атаки військовий отримав на Куп’янському напрямку (Харківська область): «В мене була повністю поранена вся права сторона, плече, спина, рука. Але найбільше травмована права гомілка ноги. Внаслідок чого я міг ходити тільки за допомогою милиць».
Зараз Алвіс уже самостійно ходить і навіть бігає. А все внаслідок роботи наших лікарів-реабілітологів та мотивації самого бійця.
У пацієнта були болі, обмеження амплітуди рухів, втомлювався дуже швидко, також порушена координація. Найбільший його запит – відновити ходьбу. Ми потрохи відновлювали амплітуду, силу м’язів, витривалість. А потім давали виконувати складніші вправи для того, щоб ті основні причини, через які до нас попав, він зміг мінімізувати і повернутись до звичного способу життя, – говорить фізична терапевтка Ольга Аніськовцева.
Завідувач відділення реабілітації і відновного лікування ЦМКЛ Михайло Кобзей каже: «У нас є гасло для всіх пацієнтів: «Встань і ходи». Успіх реабілітації якраз тоді, коли людина хоче і працює над своїм відновленням».
Читайте: Тату-майстер, який став бійцем франківської тероборони: «Зараз тризуб не військовому не наб’ю»
Зараз бійця уже виписали з франківської лікарні.
Одна частина мене дуже хоче повернутись на війну, – каже Алвіс. – Окупант сам з цієї землі не піде. Його треба виганяти якнайшвидше. А друга частина (тут мене переконують друзі і родичі) говорить, що іншого шансу може і не бути, тобто все може завершитись гірше. Тому мені потрібно зробити вибір. Я поки остаточно ше не вирішив. Але все-таки схиляюсь до того, аби повернутись в зону бойових дій до своїх українських побратимів.
Уже зараз латвієць точно знає, що житиме в Україні:
Коли мені було 18, то з Латвії я поїхав у Ірландію, потім в Канаду, Нідерланди. А зараз завершую Україною. Мені тут дуже подобається. Я зустрів багато класних людей і друзів. Дуже гарна країна з красою природи, де є все необхідне для життя, – говорить латвієць.
