Днями Україною прогримів шокуючий випадок. Мати залишила двох малюків замкненими у квартирі на дев’ять днів. Даниїл, якому не виповнилося ще двох років, через шість днів помер від голоду. Коли дітей знайшли, у його сестрички Ані вже почали відмовляти внутрішні органи. Усі ці дев’ять днів діти плакали, намагалися вибратися, та ніхто з сусідів чи родичів не бив на сполох… Чи могло б таке статися у Франківську?
Вона просто не знала…
20-річна Влада разом з двома малюками приїхала до Києва із Миколаєва рік тому. У Києві вона знімала квартиру в цент рі, згодом знайшла собі нове кохання, а в жовтні народила третю дитину. Її виховує бабуся – мати співмешканця. До нього й зібралася жінка. А двох малят зачинила у квартирі. Даниїлові був рік і 11 місяців, Ані – два роки і 10 місяців.
Як повідомив уповноважений з прав дитини Микола Кулеба, з їжі у дітей було лиш кілька цукерок. Вони намагалися вибратися з квартири, шукали шпаринки, через які можна було б кликати на допомогу. Навіть вирвали лінолеум біля вхідних дверей. Сусіди чули їхній плач. Спершу сусіди казали, що викликали поліцію, тепер від своїх слів відмовляються. Патрульні стверджують, що викликів не було.
Про те, що діти замкнені, знала і їхня бабуся. Вона навіть приносила їм їжу, але не змогла зайти в квартиру. Повернулася додому… Даниїл помер 3 грудня. Аня була зачинена з мертвим братиком ще три дні.
Швидку викликала сама Влада, яка, нарешті, повернулася до дітей.
Нині вона під вартою. У прокуратурі заявила: «Я не знала, що діти можуть померти». Її вже позбавили прав на новонароджену дитину і готують такі ж документи на Аню. Слідство встановило, що Влада – з багатодітної сім’ї. Вперше завагітніла у 16. Усі її діти були від різних чоловіків.
Стан дівчинки Ані поступово покращується. Поведінка Влади – за межею розуміння. До бабусі теж є питання. Та найбільше не вкладається в голові, чому ніхто не викликав поліцію, соцслужби, рятувальників, не зламав ті кляті двері?!
Сусіди реагують
Начальник франківської служби у справах дітей Зоя Сливка каже, що в нас байдужих немає. Пригадує за 14 років роботи лише один випадок, коли діти залишилися зовсім самі. Та й тоді сусіди зреагували.
«Чотири чи п’ять років тому мама, яка вживала наркотики, залишила чотирирічного сина своєму колезі на вихідні, – розповідає Зоя Сливка. – Була сильна спека і він помер від розриву серця, а хлопчик залишився наодинці з трупом. Коли сусіди почули плач, то подзвонили рятувальникам, дитину забрали через вікно».
Хлопчик потрапив до лікарні. Стресу чи недоїдання не було. Згодом від наркоманії померла мама. Дитина потрапила в хорошу родину. Про цей випадок нічого не пам’ятає.
Зоя Сливка каже, що до служби у справах дітей надходить безліч анонімних дзвінків. Причиною може бути як плач, так і шум за стінкою, якщо сусіди знають, що там – діти. І в більшості такі дзвінки небезпідставні. Також тримати руку на пульсі допомагає співпраця з патрульними, педіатрами, вчителями.
«Сьогодні нам телефонували з педіат ричного відділення, що є мамочка, яка приїхала з Надвірної і не хоче важку дитину влаштовувати в лікарню, – говорить Зоя Сливка. – Ми знайшли її номер, поїхали до неї, поговорили. Дитина вже з мамою в лікарні. Дякуємо франківцям, що вони одразу повідомляють про проблеми».
Є на обліку соцслужби і особливі випадки. Так, одна мама, яка любить чоловіків і оковиту, перед тим як іти в загул, залишає дітей у містечку милосердя святого Миколая. Так само робить одна психічно неврівноважена, яка віддає дитину, бо відчуває, що в неї має бути загострення.
«Є мама, яка приїхала до Франківська з Коломиї, – каже Зоя Сливка. – Люди не залишають її у спокої, хоч вона і мігрує по цілому місту, бо не має прописки. Вже тричі залишала дітей – то з сусідкою, то із співмешканцем. Та щойно дитина опиняється сама, люди одразу телефонують пат рульним. А вранці поліція вже повідомляє у службу, що дітей забрали в соцзаклад».
Боротися за сім’ю
Якщо дитину забрали від мами, батькам її повертають не одразу. Соцпрацівники починають працювати з сім’єю щодо подальшої долі дітей. Буває, це стає уроком і більше батьки до такого не допускають. Когось вдається навіть зняти з обліку. Зізнаються, що позбавлення батьківських прав – це крайня міра, роблять усе, щоб до цього не дійшло.
«Не можеш знати, що відбувається за усіма дверима в місті. І не в дітях причина, що сім’я кризова, – наголошує Зоя Сливка. – У першу чергу треба працювати з батьками. У нас багато кризових сімей, які вже поколіннями ведуть такий спосіб життя. І нова національна стратегічна програма на 2017-2020 роки має змінити ситуацію. Ми працюємо над тим, щоб дитина мала можливість виховуватися в родині».
Зоя Сливка каже, черга на усиновлення росте, і навіть подружні пари, маючи своїх дітей, хочуть ще прийняти дитину.
«Щороку в нас є безплідна сім’я, яка всиновлює дитину, й через 10-11 місяців у них народжуються свої діти, – розповідяє Зоя Сливка. – Одна жінка 25 років лікувалася від безпліддя і в 42 завагітніла, після всиновлення дитини. Десь воно Богом дається».
Хвалиться, що цьогоріч, вперше за роки, одна сім’я взяла одразу трьох уже старших дітей – братика 11 років і двох 8-річних близнючок. Згадує і вчительку Віту Хім’як. Вона, маючи двох дорослих синів, вирішила взяти під опіку свого учня, який залишився сиротою. Нині вчителька вагітна – чекає на донечку.
Тільки разом
Директор Івано-Франківського обласного центру соціально-психологічної реабілітації дітей Василь Серденько розповідає, що до нього в основному потрапляють діти, які перебувають у жахливих умовах через спосіб життя батьків.
«Звично про ремонт там навіть не йдеться, – говорить Серденько. – Антисанітарія, бруд, а буває, що й підлоги немає, діти можуть спати просто на матрацах».
Сьогодні в центрі 38 дітей від 3 до 17 років. Їх привозять патрульні чи працівники служби у справах дітей. Та дитина може звернутися і сама. Так, недавно до центру прийшов 12-річний хлопчик, бо йому не підходять умови перебування вдома. Він тут уже не вперше.
«Потрапляють у центр і діти наших вихованців, – розповідає Василь Серденько. – Бо все починається із сім’ї. Але є й чудові діти, які вирвалися. Вони отримали вищу освіту, працюють, дехто навіть за кордоном. На жаль, таких випадків небагато, бо якщо батьки зловживають алкоголем чи наркотиками, вони не можуть взяти себе в руки без сторонньої допомоги. Якщо всі разом працюватимемо, тільки тоді буде результат».
Сьогодні люди все більше замикаються на своєму житті та проблемах. Інколи сусіди не знають і не хочуть знати, хто живе поруч. Чужі проблеми нікого не обходять. Та дітей не буває чужих. Двері в квартиру вставити можна. А життя Даниїлу не повернеш.
