Нині понад 90 % людей в Україні інфіковані туберкульозною паличкою. А от чи розвинеться вона у захворювання і хто захворіє, залежить лише від імунітету.
Ані стать, ані соціальний статус ролі тут не грають, пише “Репортер”.
Коли світ перевернувся
«Невесела у вас вийде газета… Хоча тут, на другому поверсі, ще лайтовий варіант», – розпочинає розмову Михайло. Йому 24 роки. На прохання хлопця його ім’я змінене.
Розмовляємо у легенево-хірургічному відділенні Івано-Франківського обласного фтизіо-пульмонологічного центру (ІФОФПЦ).
«Минулого року я поїхав до Гданська. Робота була не фізична, жив у нормальних умовах. Але за три тижні почав кашляти кров’ю, – згадує Михайло. – Перед поїздкою я повністю перевірився, зробив рентген, здав усі аналізи. Мені сказали, що маю хронічний бронхіт, а все решта – добре. От і поїхав з чистою душею.
У польській лікарні сказали, що маю хворе горло. Я не дуже повірив, повернувся додому, ще здав купу аналізів, робив рентген і всі казали: «Ти здоровий!».
Потім потрапив на Франка (відділення пульмонології ІФОФПЦ – Авт.). Там зробили проекцію легень ззаду і побачили величезну дірку. Це не могло статися ні за тиждень, ні за місяць – як мінімум за півроку.
Одразу мене і поклали. В лежачому стані був місяці три – не встаєш, тебе лише крапають. Потім потрапив у хірургію. Я у лікарні з травня…
Був у повному шоці, бо думав, що це хвороба безхатьків. У мене світ перевернувся – почав звертати увагу на людей, які тут лежать. Їх по цілому місту повно. І серед моїх знайомих є такі, що тут лікувалися. Багато навіть молодших за мене, а є й такі, що вже вдруге вертаються. Лікування довге і не всі його закінчують.
Найстрашніше, є багато тих, хто не лікується і їм в принципі фіолетово, бо не мають, що втрачати. Здається, кожен має сам дбати про себе. Але не в цьому випадку.
Мені мали вирізати цілу легеню, але в хірургії вирішили зачекати, може буде легше. Дірка була не одна. Малі вогнища позаживали, а велику таки прооперували. На мій день народження сказали, що буде операція, і 14 лютого прооперували. Забрали найменше, що може бути, і я нині взагалі цього не відчуваю».
Точно не я
Завідувач відділення, торакальний хірург Сергій Гнидюк каже, що не всі випадки можна виявити флюорографією: «Проблема в тому, що ми бачимо на знімку лише те, що є в нашій голові. Рентген всього не показує».
Розповідає про одного з пацієнтів – теж медика. Каже, у нього на знімку побачили щось кругле. Зробили комп’ютерну томографію – це коли у вену вводиться контрастна речовина, пухлина набирає контраст, а туберкульома – ні. Так виявили у чоловіка пухлину. Поки вона невелика і не поширилися, її заберуть.
«Якщо б ми виявляли хвороби на ранній стадії, то не доходило б до того, що легені розпадаються, – говорить Гнидюк. – Наприклад, за знімком наче нічого немає. А в жінки вже другий рецидив. Коли все ж зробили комп’ютерну томограму, то ахнули – за тінню серця ховалася порожнина. Вона й провокувала повторну активізацію процесу. Підготували її до операції, позбулися того. І ця жінка вже з великою ймовірністю може бути здоровою».
Додає, що люди бояться їхати до торакального хірурга, сподіваються на таблетки. Та це не завжди вихід. Каже, антибіотики допомагають до пори до часу, і їхній час уже виходить. Гнидюк переконаний – від туберкульозу врятує не хірургія, а системний підхід до профілактики:
«Причина сухот чи як їх називають поляки «гризоти» – імунодефіцит внаслідок якоїсь депресії. Майбутнє лікування онкологій та туберкульозу – за психологами та імунотерапією».
Ще одна пацієнтка торакальної хірургії, Ірина, розповідає, що в неї все почалося з високої температури, яка трималася майже тиждень.
Жінка працювала лікаркою і аж ніяк не очікувала, що захворіє на туберкульоз.
«Пішла послухалася, мені виписали антибіотик. Але навіть за п’ять днів температура не спала. Вночі буда сильна пітливість і я таки запідозрила туберкульоз. Але думала «Точно не я. Ну звідки?». Зробила рентген – і все…
Це було 31 березня минулого року. Мені призначили протитуберкульозні препарати. Я все приймала як пише, жодного дня не пропустила. Симптоми зникли, а от легені не гоїлися… Може, через діабет. На комп’ютері після чотирьох місяців лікування сказали, що позитивна динаміка є, але слабка.
Коли призначили консультацію торакального хірурга, це стало шоком. Але й за вісім місяців лікування результату не було. Не було змісту мучитися й пити хімію. А лишитися з тим, це як жити з бомбою сповільненої дії. Не дай Бог щось з імунітетом, а в мене ще ж цукровий діабет, довелося б все проходити заново. Це не вихід.
Дитині було шість років тоді. Добре, що все обійшлося і ніхто з моїх рідних не набрався. Одна я джекпот виграла. Але, певно, мала таке пережити. Операція була складна – 6,5 години. Пройшла добре, все зажило. Тепер усе залежатиме від мене».
Хворі повертаються
Оксана Кріпка, завідувачка відділу моніторингу і оцінки ІФОФПЦ розповідає, що туберкульозом нині може захворіти будь-хто. Та найбільш вразливі – діти і ті, хто з різних причин має ослаблений імунітет через шкідливі звички та неправильне чи неповноцінне харчування.
Спричинити розвиток хвороби може й супутнє захворювання – як от, цукровий діабет, ревматологічні хвороби, виразка, ВІЛ-інфекція. А ще в групі ризику курці, малозабезпечені, безхатьки, переселенці, люди, що перебувають на психоневрологічному обліку, й ті, хто не має постійного місця роботи.
«Коли людина кашляє більше двох тижнів і є виділення мокротиння, ломота в тілі, знесиленість, втрата ваги, пітливість вночі, треба звернутися до лікаря, – каже Оксана Кріпка. – Фтизіатр чи пульмонолог при підозрі відправляють мокротиння на аналіз. Якщо в ньому виявляють кислото-стійкі бактерії (КСБ) – це відкрита форма туберкульозу. Тоді хворого одразу кладуть у стаціонар, аби він не ніс загрозу для своїх близьких, особливо – для дітей.
Якщо КСБ не виявляють, але на знімку видно характерні зміни в легенях, хворого дообстежують».
Лікування – цілком безкоштовне, але довготривале: 6-20 місяців, залежно від форми туберкульозу. Далі до трьох років диспансерного обліку. І за дотримання усіх рекомендацій та здорового способу життя пацієнт вважається вилікуваним.
Та Оксана Кріпка каже, з кожним роком усе більше хіміорезистентного, тобто стійкого до препаратів туберкульозу – через несерйозне ставлення до лікування:
«Хворі часто не дотримуються вимог і тому повертаються до нас знову після 2-3 років – з рецидивом. З кожним наступним разом – усе гіршим. Була одна легеня – засіюється друга, була частина легені – засіюється уся, було трохи води – засіюється дві легені. Туберкульоз виснажує – людина худне, тривалість життя зменшується».
