Домашні пасочки та ковбаски, привезені волонтерами за сотні кілометрів від дому. Освячення у бліндажах на передовій, на полігонах, військових базах. Бійці у вишиванках поверх військової форми, в одній руці – крашанка, в іншій – зброя, обстріли замість великодніх дзвонів. Отак наші захисники святкували Великдень.
Піски. Свято під обстрілами
Франківці Сергій і Тетяна Мороз якраз повертаються додому з Пісків. Великдень відбули на передовій. Про поїздку Сергій розповідає дуже коротко, бо за кермом. Він, до речі, майже з лікарняного ліжка відправився у Піски, аби відвідати своїх побратимів і привезти їм гостинці. Сергій – госпітальєр медичного батальйону Добровольчий український корпус «Правий сектор» (ДУК ПС). Вивозив поранених з поля бою. Останній раз його машина потрапила прямо під танк…
Морози завантажили авто всім необхідним, що позбирали у франківських волонтерів, і поїхали, аби в неділю зранку вже бути в Пісках.
Сергій розповідає, що настрій у хлопців хороший, бойовий. Дуже зраділи привезеному – паскам, ковбасам, амуніції, взуттю, медикаментам. І ще треба – особливо літню форму, берці, ліки.
«На Великдень о п’ятій ранку з боку Донецька по наших почали стріляти з важкої артилерії, – розповідає Сергій Мороз. – Наш медичний батальйон працював у стандартному режимі, як під час бойових дій. Було кілька поранених, серед них і медики. Був один загиблий – з 93-ї бригади. Наші тримали оборону цілий день. Таким був Великдень».
Дружина госпітальєра Тетяна Мороз їхала на схід вперше. Відчутно втомленим голосом розповідає про побачене і відчуте. Каже, те все підняло її дух та надихнуло на ще більшу працю, ще більше бажання допомагати.
«Я їду і зараз думаю, як донести до людей ту справжність війни, розказати, що там для нас роблять ті бійці на передовій, ті медики, – говорить у слухавку жінка. – Там усе зрозуміліше, ніж тут. Немає жодних відтінків – або чорне, або біле. Нема цінності грошам. Є тільки честь, дружба, повага, взаємопоміч. Люди різного статусу, різного світогляду настільки здружуються, аж до самопожертви. Це вражає. Я багато чого зрозуміла».
Від Станиці Луганської до Артемівська
За три дні перед Великоднем в АТО їхала і львівська волонтерка Ксеня Клим. Каже, об’їхали 24 точки по всій лінії зіткнення з терористами, від Станиці Луганської до Артемівська. Відвідали хлопців з батальйону «Львів», 24 механізованої бригади, десантників з 80-ї, розвідників.
Ксеня сміється, що більше тисячі пасок, крашанок, ковбас і тонну домашніх вареників було кому роздавати. І всім вистачило.
«Хлопці казали, як ми приїхали, то ніби вдома побували, – говорить волонтерка. – А там весь час стріляють, чути вибухи. Один боєць розказував, що за день до того, як ми приїхали, був ближній бій з терористами. Ще так махнув рукою, мовляв, вони ще своїх «двохсотих» не позабирали з лісопосадки. Попри те перемир’я, війна триває».
Ксеня вражена тим, як хлопці примудряються воювати і жити. Розповідає, що десь виміняли половину туші свині і самі коптили до Великодня. Ще накупили насіння і грядки серед лісу поробили.
«Коли все закінчиться, коли повернуться місцеві, то хлопці кажуть, що хочуть, аби ті побачили, як можна господарювати на своїй землі, – переповідає волонтерка. – А каплички які вони в бліндажах поробили?! Там капелани відправляють Богослужіння, там і паски святили на Великдень».
Полігон. Паска в наряді
Франківський політолог, а нині боєць 79 аеромобільної бригади Андрій Фармугав АТО з серпня минулого року. Зараз бійці вже третій тиждень на Широколанівському полігоні, що на Миколаївщині. За словами Андрія, прийшло молоде поповнення, вчаться. Через тиждень усіх відправляють на передову.
За словами Фармуги, хлопцям було приємно, що волонтери не забули про них на Великдень, навезли пасочок і різних смаколиків. У неділю на полігон приїздив місцевий священик і освячував все, хто що мав на вишкільномуплаці.
«Приємно було, що хлопці, які звільнилися зі служби, зібралися і приїхали до нас на свято і також привезли гостинці, – розповідає Андрій. – Казали, що рік тому самі тут Паску святкували, тож нас розуміють».
Якраз на Великдень Андрій стояв у наряді. Каже, свято відчувалося внутрішньо, а свяченого вдалося покуштувати вже через обід.
Фармуга розповідає, що на полігоні переважно хлопці з південних областей – Запорізької, Миколаївської, Одеської. «Їх здивували розповіді про наші традиції, про поливаний понеділок, – говорить боєць. – У них такого нема. Казали, як усе закінчиться, то хочуть приїхати і подивитися».
Сєвєродонецьк. Кошики по місту
Верховинець Василь Семенюк із батальйону міліції громадської безпеки особливого призначення розповідає про Великдень у Сєвєродонецьку (Луганщина). Каже, влітку вже буде рік, як він там слідкує за порядком. На Пасху думав відпустять додому, але в ці дні в місті оголосили посилену увагу.
«А так у нас усе було, як у людей, – сміється Василь. – Зранку наш капелан відправив Богослужіння, посвятив паски. Гарно було. Потім посвячене відвезли хлопцям на блокпости, аби також покуштували. Мені з дому передали паску і все до кошика. Хоч можна й на ринку все купити, але домашнє – найкраще».
За словами Василя, у Сєвєродонецьку зараз досить спокійно. Люди ходять на роботу. Місто живе. Багато людей приїздили з Луганська, аби посвятити кошики.
«Якби не військові у формі, то можна було б сказати, що звичайне свято у звичайному місті у мирний час, – говорить Семанюк. – Повсюди з кошиками ходили».
Десь уже на Голгофі
Керівник капеланської служби ДУК ПС отець Микола Мединський-Залізняк Великоднє Богослужіння відправляв під Широкиному на військовій базі. Каже, наскільки це можливо на війні, відчуття свята було. І бої трошки послабилися порівняно з минулими днями.
«Були кошики з пасками від волонтерів, деякі бійці на службу прийшли у вишиванках, сповідалися, причащалися, – розповідає капелан. – Не завжди є можливість зробити все згідно з обрядом, але тут головне не обряд, а відчуття свята. На Великдень, як виняток, я був у рясі, а так Богослужіння проводжу у чорній військовій формі. Нерідко у бронежилеті, касці. Ти мусиш використовувати для власної безпеки те, що й інші. Для нас потужний бронежилет – це знамено Ісуса Христа, але береженого Бог береже».
Отець Микола каже, за Великодні свята старався відвідати поранених у госпіталях, поїхати до бійців «Азову» у Маріуполі, заїхати на всі наші блокпости, до прикордонників, аби дати їм відчути хоч внутрішньо свято Воскресіння. Також провести з усіма духовні бесіди, бо для хлопців, за словами капелана, це дуже важливо.
А от «гаряча» Служба Божа, говорить Микола Мединський-Залізняк, була у отця Сергія Прудка. Той якраз служив у селищі Піски. У касці, бронежилеті священик відправляв у підвалах, укриттях, у гаражі серед техніки під акомпанемент вибухів ворожої артилерії замість великодніх дзвонів.
«Ця Паска для нас по-особливому унікальна,бо дає нам віру і натхнення, що вже зовсім близько воскресіння і нашої нації, – переконаний Микола Мединський-Залізняк. – Але ми мусимо пам’ятати, що до воскресіння була Хресна дорога, була Голгофа, страждання і кров Христа. І ми так само ще йдемо цією Хресною дорогою, а можливо, вже десь під Голгофою чи на ній».
Христос воскрес! Воскресне й Україна!
Comments are closed.