На мою думку це ви, шановні українці. Українці за паспортом, українці душею, українці корінням. Всі ви, хто не скорився важкій навалі путинського режиму, хто почав, і продовжує боротись зі створеною продажними політиками бюрократично-хабарницькою державною системою, що мов раковими пухлинами проросла корупцією. Всі хто називає себе, і кого називають інші гордим словом — волонтер.
Як військовий хочу низько вклонитись всім волонтерам, що опікувались і опікуються нашим військом. Адже підтримку простих людей я відчув коли, ще перед поїздкою в зону АТО отримав з рук таких нездоланних ворогами і таких прекрасних від Бога україночок, бронежилет і сучасне обмундирування. До слова сказати, крайній раз перед тим я отримував, так би мовити “державний” камуфляж близько десяти років тому, а про бронежилети чи ще щось навіть мови не йшлось.
Однак, війна триває набагато довше ніж очікували наші вороги, та прагнули ми. Путинські приспішники, адепти фейкового “руського міра” щиро сподівались на те, що підтримка від простих людей до армійців Збройних Сил України швидко скінчиться. Адже в їх розумінні всі ми українці, це така своєрідна сіра маса, що нездатна на самовизначення та самооцінку. За їх баченням, найбільше, що можуть зробити українці — це стати сирцевою базою для реанімації прогнилої від дешевого спирту, російської недоімперії. Як бачимо вже сьогодні, їх очікування марні.
Буквально вчора ми збирали в АТО нашого кореспондента, офіцера з великим стажем, який отримував речове забезпечення багато років тому. Само собою ні теплого зимового камуфляжу, ні берць в нього не було. Купити все це разом з спальним мішком, бронежилетом, каскою, та при цьому укомплектувати менш-більш нормальну аптечку на одне військове грошове забезпечення просто не реально. Тому ми звернулись до тієї рушійної сили, яка піднімає з попелу державу Україна — волонтерів.
“Волонтерський цех”
Найперше куди ми потрапили це центр забезпечення “Самооборона Львівщина”. Тут постійний рух. Одні приносять пакунки з зимовими черевиками та одностроями, інші міряють все це, та підбирають відповідно до себе спорядження. В невеличкому коридорі натикаюсь на знайомого з АТО десантника. Після звичного “АТОшного” привітання, він демонструє отриманий тут кевларовий шолом. Каже, що на днях їде в Донецький аеропорт. Потім в черзі з військових зустрічаю ще кількох побратимів. Вони не спішно міряють зимові однострої. Щодня тут проходять тонни майна, сотні людей, однак жодного натяку на безлад.
– В нас все чітко і суворо, – розповідає координатор центру волонтер Ірина. – Отримати від нас майно можуть люди, які реально направляються в зону АТО. Для цього нам потрібно показати відповідний документ, що підтверджує скерування. Після цього людина вибирає все, що її необхідно, та власноруч записує все це у відомість. До речі у відомості ми просимо вказати номер телефону та реальну адресу проживання, це потрібно для того, щоб при потребі ми могли відзвітувати кому і коли дали речі.
Все, що потрапляє до рук захисників куплено за кошти, які зібрані активістами центру у городян та підприємців міста Львова та області. Все суворо обліковується і лише потім видається. Також тут постійно вивчають потребу військових. Цікавляться тим, чи було надійним спорядження та амуніція, що видавалась раніше. Взнають і систематизують недоліки. Таким чином з одного боку іде покращення постачання, а з іншого і підвищується якість речей. Чіткість та сумлінність роботи всього персоналу центра забезпечена, відточена та перевірена ще майданівськими подіями. Люди працюють на цілковитій довірі один до одного.
“Кожен з нас, заради всіх”
Приблизно таке гасло я почув з вуст однієї людини, яка сама по собі, в силу своїх можливостей допомагала людям на майдані. Однак воно підходить до кожного, хто зараз допомагає людям на передовій персонально.
Скажімо, у відомого на всю Львівщину столяра Романа Бішко гарний будинок, золоті руки цієї людини дозволяють мати певний статок і спокій. Та знедавна він розпочав ще одну справу — безкоштовної допомоги українським воякам.
– Все почалось тоді, коли до війська призвали мого сусіда, – розповідає пан Роман. – В нього велика, але бідна родина, їх аж четверо дітей у сім’ї. Тому ми вирішили громадою допомогти у споряджені хлопця. Зібрали кошти, пішли на базар, почали дивитись… Та де… таке лайно продають, що до рук взяти соромно, а грошей коштує чималих. Тоді наприклад на берці я знайшов приватного шевця. Та коли і шевця забрали в армію, я подумав, що потрібно мені включатись в цей процес.
Зараз пан Роман вже пошив 163 пар берців. Більшість з них він безкоштовно роздав хлопцям з передової. Як гордість та велику цінність він показує звичайний зошит, де руками “Кіборгів”, “Правосєків” та інших “Укропів” записані їх слова вдячності. Найголовнішою проблемою в своїй роботі майстер називає високу вартість матеріалу. Тому просить всіх, хто має старі шкіряні речі, і може їх віддати сконтактуватись з волонтером Іриною Дзьобою за телефоном 0679886502, або майлом irunadz@ukr.net.
Крім цього Роман продемонстрував сконструйовану і виготовленою разом з іншими народними умільцями кірку-сокиру. За словами майстра він жахнувся, голи побачив спрацьовані руки наших хллопів, що займали оборону та укріплювали свої рубежі. Виявилось, що в багатьох місцях Донбасу земля дуже тверда і швидко вкопатись в неї просто неможливо. Прості кірки недопомагали. Тоді галицькі умільці з старих вантажних ресор зробили от таку кірку-сокиру. Їх вже виготовили і відправили на фронт кілька десятків. Та попит на них просто шалений. Тому виготовлятимуть їх і далі.
Місце “зустрічі” – кав’ярня
Невеличка кав’ярня в центрі Львова. Запах кави та перепічки. Прості відвідувачі, що милуються краєвидами міста з вікон закладу, смакуючи з порцелянової філіжанки ароматний, можна сказати брендовий” напій міста лева навіть не здогадуються, що знаходяться в самому центрі постачання та забезпечення військовослужбовців сучасними аптечками за стандартами країн НАТО. Всім цим тут керує пані Ліля. За словами жіночки волонтером вона стала як і всі, коли зіткнулась з проблемами забезпечення нашого війська, зокрема медичними препаратами та обладнаннями. Зараз на рахунку цієї жіночки вже не один десяток врятованих солдатських життів.
Поки ми сміємось і віримо в Бога — ми нездоланні
Ще одна річ, яка викликає нерозуміння і обурення рашистських та новоростських псевдопатріотів це влучний, гострий, нездоланний, з особливою перчинкою Український гумор. От наприклад традиційний під час Різдвяних Свят вертеп теж перетворився на політичну сатиру. Наприклад у Львівському гарнізонному військовому храмі Петра і Павла виступив вертеп в якому пастушки — це волонтери, цар Ірод — це Путін, його приспішники — це “вата” і “немійсолдат”, а боронить людей України і світу воїн Збройних Сил України. В співах і приказках галицька молодь висміяла напад росіян на Україну, та агресивну політику нашого сусіда. До речі всі гроші, які зібрав вертеп підуть на потреби солдат в АТО.
Оглядаючись на все це можна сказати, що ми нездоланні. Адже крім війська в нас є ТАКІ люди. Мужні патріоти, гарні душею та чисті думками.
Підполковник Тарас Грень.
Західний регіональний медіа-центр Міністерства оборони України.
Comments are closed.