У неділю, 28 грудня, перед Франківським драмтеатром відбулася акція на підтримку військовополонених і безвісти зниклих захисників. У ній взяли участь рідні військових, звільнені з полону бійці, небайдужі франківці й гості міста.
Люди зібралися, щоб вкотре нагадати про тих, хто цього Різдва був не вдома, пише Репортер.
Перед театром накрили стіл із різдвяними стравами, а поруч розставили порожні стільці з військовим одягом — як символ захисників, на яких чекають з полону або про долю яких досі нічого не відомо.
Акцію «Свято, яке чекає на тебе» розпочали з хвилини мовчання, далі виконали гімн України та разом помолились.
Організаторка акції, керівниця ГО «503 Фемелі» Оксана Гулій уже майже чотири роки шукає свого чоловіка Юрія, який зник у Маріуполі в березні 2022 року. За її словами, доки коханий не повернувся додому, в їхній родині немає свят.
Для нас це не свято. Допоки немає наших рідних, це – звичайний день. Так, для дітей хочеться зробити невеличке свято, щоб вони хоч якусь радість відчули. Але для нас – це простий день, це щоденна боротьба й пошуки, – каже Оксана Гулій. – Ми маємо кричати на весь світ, яка зараз біда в Україні. Кричати, щоб всі боролися за наших хлопців. Щоб їх шукали, звільняли з полону. Щоб робили все можливе і неможливе для того, аби повернути наших рідних.
Люди принесли з собою прапори з портретами рідних і плакати із закликами до боротьби за їхнє повернення додому. Під час акції кожен охочий міг узяти мікрофон і розповісти свою історію.
Син Лариси Яростюк Андрій Яростюк служив в АТО. Після демобілізації працював за кордоном. Проте в березні 2022 року повернувся в Україну, щоб стати на її захист. Служив у 10 гірсько-штурмовій бригаді «Едельвейс». А через три місяці — у червні — зник безвісти. За словами Лариси Яростюк, сьогодні рівно 1300 днів без будь-якої інформації про сина.
Я взагалі нічого не знаю про свого сина. Чи він живий, чи він їв, спав, пив? Як він себе почуває? Я нічого не знаю. Але надіюся, що він живий, і чекаю його кожний день, кожну ніч, кожну секунду, – каже Лариса Яростюк.
До акції також долучилися звільнені з полону захисники.
Одним з них є боєць 36 окремої бригади морської піхоти Анатолій Дворський. На початку повномасштабного вторгнення він обороняв Маріуполь. 12 квітня військовий потрапив у російський полон, де пробув три з половиною роки. 2 жовтня цього року Анатолія обміняли.
Разом із побратимом, з яким у полоні вони перебували в сусідніх камерах, військовий прийшов на акцію, щоб подякувати людям за боротьбу.
Завдяки вам я зараз можу стояти тут і допомагати побратимам, які знаходяться там. Я дуже радий за те, що ви піднімаєтесь, стоїте, мерзнете заради нас і нашого повернення додому. І дай Бог, щоб усі повернулись. Щоб всі могли сісти за сімейний стіл і сказати: «Слава Україні! Я тебе люблю і дякую тобі за те, що повернула мене додому», – говорить Анатолій Дворський. – Там дуже важко, але з вашою допомогою стає тепліше. Ми живемо вашими словами й вчинками. І я від всіх, хто зараз знаходиться там, і всіх, хто повернувся додому, дякую вам.
За словами матері безвісти зниклого бійця Ростислава – Лесі Федорів, в Україні вже вкотре сумний Святий вечір. Адже, у той час, коли хтось готується до свят, у домівках родин зниклих безвісти й полонених за столом стоїть порожній стілець.
Ці стільці й цей посуд порожні, але вони кричать голосніше за будь-які слова. Поруч – ялинка, яка не святкова, а болюча. На ній замість святкових кульок – імена. Ім’я за ім’ям, людина за людиною. Люди, які мали би бути тут з нами за столом. Наше Різдво – це чекання, віра попри біль, вперта надія на повернення, – каже Леся Федорів. – Я не знаю, де ти, але знаю, що ти живий, що ти є. І цього достатньо, щоб чекати до останньої хвилини. Достатньо, щоб жити, вірити й надіятися. Нехай усі, кого шукаємо, знайдуться.
Також під час акції Леся Федорів зачитала звернення до Івано-Франківської міської та обласної рад із проханням посприяти офіційному затвердженню синьо-чорного прапора як символу безвісти зниклих.
Це символ синього неба й чорної землі. Тобто між небом і землею. Віра в те, що вони повернуться. І ми хочемо, щоб наші безвісті зниклі мали свій офіційний прапор, який символізуватиме те, що ми їх пам’ятаємо, шукаємо й чекаємо, – каже Федорів.
За словами міського голови Івано-Франківська Руслана Марцінківа, станом на сьогодні понад 50 захисників з Івано-Франківської громади перебувають у полоні й ще понад 500 – зниклі безвісти.
Акцію продовжили на вулиці Незалежності. Люди стояли по обидва боки дороги й закликали водіїв сигналити на знак підтримки полонених і безвісти зниклих українських захисників.
Нагадаємо, 23 листопада у Франківську відбулася акція «Єдині в надії» на підтримку полонених і безвісти зниклих захисників. На ній зібралися рідні військових та небайдужі франківці, щоб вкотре нагадати про тих, хто зараз не з нами.
Авторка: Мирослава Надкернична
