Майже 40 років іванофранківців ховають на Чукалівському цвинтарі. Кілька місяців тому там закінчилися місця. Але КП «Спецкомбінат» не розгубилося і взялося ховати на паях селян. Як у нас буває, без жодних дозволів.
 |
Ховають на городах
Повернімося на півстоліття. 24 лютого 1967 року, розглянувши клопотання міського комбінату благоустрою про виділення ділянки під розширення міського кладовища, виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради депутатів трудящих вирішив надати 5 га та зарезервувати ще 32 га в селі Чукалівка.
Кілька років це питання ще розглядалося. І той самий виконком депутатів трудящих 12 квітня 1974 року вирішив припинити захоронення на тодішньому кладовищі по вул. Куйбишева (Бандери) та відкрити новий цвинтар – в Чукалівці. Причина: на старому використали всю землю.
Бажані 32 га зарезервувати не вдалося. Спершу кладовище мало 5 га, далі збільшувалося. На початку 2002 року було вже понад 20 га. Того ж року місця забракло, і міська влада почала шукати ще. Але часи змінилися, простим рішенням виконкому вже не обійшлися. Відтак, почалися переговори міської, Тисменицької районної та обласної влади, комісійні обстеження. Дійшло навіть до сходу села Чукалівка. В результаті 9 липня 2003 року місту дали ще 5 га землі запасу Тисменицької РДА з території Чукалівської сільради. Цвинтар розширили. Нині він має 28,2 га. Але цього знову замало.
Франківська влада останні кілька років писала листи до керівників Тисменицького району, до Чукалівської сільради, проводила наради, але питання не просувається, й місця вже нема. «Спецкомбінат» почав поховання на розпайованих землях, «заліз» на чукалівські городи – без жодних домовленостей і попереджень. Минулого року ховали на шести паях.
Кілька місяців тому сесія міськради прийняла рішення про те, щоб ліквідувати «Спецкомбінат». Замість нього нове підприємство – «Міська ритуальна служба». Та вони продовжили дії попередників, бо нової землі не з’явилося. І хоча всі розуміють, що картоплю поруч із цвинтарем ніхто садити не буде, віддавати свої паї «за дякую» люди не планували. Тим більше, що земля в нас коштує недешево. Тепер місто просто мусить її викупити. Не забирати ж похованих назад?
 |
Село вже має гроші
Як каже керівник «Міської ритуальної служби» Роман Микула, поховання відбулися вже на 1,6 га пайованої землі. Недавно власники паїв прийшли та обгородили свої ділянки. Залишили шматок, з якого нині зосталося приблизно 10 соток. Цього вистачить десь на місяць. Решту землі люди сказали не чіпати. Інакше пригрозили викликати міліцію. Тої решти паїв у місці, яке «пустили» під поховання, залишається 1,4 га. Відтак, загалом місту конче і то терміново треба викупити 3 га. Часу на перемовини залишилося небагато…
«З метою розширення кладовища вже другий рік підряд у бюджеті закладають кошти, щоб викупити землю у цих пайовиків, – говорить Роман Микула. – Зрештою розглядалися різні ситуації. Наприклад, аби місто провело каналізацію у Чукалівку, а сільський голова дав людям паї в іншому місці. Ми просили 15 га».
Викуп тих 3 га землі – це тимчасове вирішення проблеми. 15 га вистачить приблизно на 10 років. Інша справа, що зробити це не так просто.
«Ми готові піти назустріч місту, – каже голова Тисменицької РДА Ігор Овчар. – Але тільки на компромісній основі. Натомість місто зараз зволікає із вирішенням цього питання. Адже у Чукалівці є ряд соціально-економічних питань, з якими їм треба допомогти. За столом переговорів ми все це окреслили. Проте, коли розійшлися, то район – готовий, а місто зволікає та не виконує тих обов’язків, які на себе взяло».
Голова села Чукалівка Ігор Гаврилів говорить, що не керує цією землею. Мовляв, земля поза межами населеного пункту, а тому входить у компетенцію Тисменицької РДА. Та й земля уже розпайована, люди мають державні акти на землю від Тисменицької РДА. Отже, в його компетенції – тільки захищати інтереси чукалівців.
«Зі мною домовлятися ніхто не збирався, – каже Гаврилів. – Нас усіх збирають в райадміністрації та думають, що таким чином на мене натиснуть. Але на мене можуть натиснути там, де нема землі. А де є земля, я на уступки не піду. Колись якась маленька домовленість між мною та міською владою була. Мовляв, вони згідні платити гроші у сільську раду, а я поговорю з людьми».
Але поки тривали переговори, продовжує Гаврилів, а місто чи то зволікало, чи то шукало кошти на викуп землі, час минув. У Чукалівки з’явилися нові перспективи. Минулого року було прийнято рішення про будівництво там спорткомплексу. Проблема соціально-економічних питань села і проведення тієї ж каналізації у Чукалівки практично відпала.
«Тепер я категорично сказав: стоп, – говорить сільський голова. – У мене будують комплекс, і грошей зараз буде достатньо. Для чого мені землю віддавати за ваші копійки? Тому я проти цього. І допомагати Франківську не буду. Я б їм допоміг тоді, коли мені треба було грошей. Але в той момент їм ще не так сильно треба було землі. А зараз уже скоро кидають перший транш на проект і каналізацію. То який мені зміст допомагати?».
Якщо місту треба, то вони самі мають шукати пайовиків, домовлятися із ними та купувати в них землю, каже Гаврилів. І якщо у тих шістьох пайовиків вибору немає, мусять продавати, бо на їхніх землях уже ховають, то решта пайовиків може просто відмовитись. Сільський голова запевняє, що юридичного права блокувати питання він не має, проте, всіляко переконуватиме людей, щоб вони не продавали паї. Мовляв, це змусить місто думати не про тимчасове вирішення проблеми, а на перспективу.
«От дам я зараз їм ті 5 га, і стане їм ще на 4,5 роки, – аргументує Гаврилів. – А далі що? Підуть з посад Віктор Анушкевичус і Зіновій Фітель, прийде хтось новий, і що буде далі? Вони нового голову міста взагалі кинуть під танк, з усіма проблемами, які є, а самі підуть у Верховну Раду. Тому я вважаю, що вони мали би думати тепер не на 5 років своєї каденції, а на 50. Бо не можна бути таким короткозорим. Треба дивитися далі. Чи не простіше зараз попрацювати над цим питанням краще? Бо рано чи пізно все одно прийде до цього час».
Куди піде цвинтар?
Заступник начальника міського управління земельних відносин Михайло Семанишин каже, що людська відмова продавати землю – це ще не аргумент. «Зараз діє законодавство, що відчужувати розпайовані землі не можна, – говорить Семанишин. – Хоча, якщо дивитися грубо, то ці землі потрібні для суспільної необхідності. А тому в законодавстві є виписана процедура: якщо добровільно людина не хоче продавати, то можливий і примусовий викуп».
Наразі про це не йдеться. Відтак є сподівання, що люди добровільно продадуть землю.
Крім цього, запевняє Семанишин, міська влада розглядає інші варіанти розширення цвинтаря. Одним із них є вилучення землі з держлісгоспу. Там є до 10 га лісу, який межує із кладовищем. Відтак, скоро має відбутися нарада за участю начальника Івано-Франківського обласного управління лісового та мисливського господарства Олексія Голубчака, на якій визначаться – чи дозволять вони розширити кладовище у напрямку лісу. Однак, як говорить Роман Микула, навіть якщо цей варіант пройде, то він буде вже для поховань 2013 року. Адже той ліс спершу треба буде викорчувати.
«Зараз розглядаються будь-які варіанти, – каже Микула. – Я їздив до голови сільської ради Драгомирчан. Мене переконали, що у тому напрямку ми рухатися не можемо, бо там йде канава, в яку можуть потрапити стоки із кладовища. Крім Чукалівки та земель лісгоспу у нас був варіант села Радча. Там через дорогу землі в оренді у фермерського господарства… Тобто, можливість продовжити кладовище через дорогу – це є один із варіантів».
Слід тільки додати, що розглядати та вивчати наша влада вміє добре. А от конкретніше вирішувати проблему не дуже.
Як говорить заступник мера Микола Саєвич, шість тих пайовиків нині самі готові вийти на переговори і продати місту землю. «Якщо ми знайдемо кошти та почнемо їх виплачувати, охочих бажаючих продати землю буде більше, – стверджує Саєвич. – На сьогодні відбувається оцінка землі – за якою ціною можна її продавати».
За словами віце-мера, скоріше за все, землю купуватимуть з відстрочкою. Правда, коли усе це вирішиться, Саєвич говорити не береться. Каже, як вийде. А як вийде «Міській ритуальній службі» ховати людей, якщо у них землі на місяць?
Напевно, вихід для франківців один – не вмирати. Так із того всього буде хоч якийсь позитив. Хай уже міська влада всі питання повирішує, а там подивимось.
P. S. За 38 років на міському кладовищі поховано приблизно 40 тисяч людей. Щомісяця тут ховають нову сотню, на рік – десь 1200. Крім того, 50-60% родичів похованих отримують бронь, за рахунок якої цвинтар збільшується. Коштує бронь – 3 грн.
