Тетяна Соболик Меморіальний сквер в Івано-Франківську вже давно славиться різноманітними історіями. Хтось плитку біля каплички лупає, хтось лавки ламає… Однак, навіть попри такі прикрощі, мешканці його люблять: там гуляють закохані пари, мами з дітьми. Літнього погожого дня доволі часто немає де присісти. Зазвичай як статус відвідувачів, так і їх культура є різною. Молодь маємо таку, як є: то п’ють, то – матюкаються. Діти мають свою стихію, мами – свою.
Отже, сидячи одного разу на лавочці біля каплички, ми помітили, як туди дуже впевнено заїхав мерседес. Маленькі діточки заметушилися, мами з переляку попідбігали до дітей і посадили їх на лавочки. Хто б собі придумав, що сюди отак, з «понтом» заїде автомобіль. Матюклива підліткова шпана, яка сиділа на сусідній лавці, аж трохи припіднялася зі словами «Дав би йому в рило». Яке здивування охопило всіх присутніх, коли вони побачили, що з авто вийшов… священик і покрокував до каплички правити службу.
Одразу з’явилося купа запитань в нікуди. Чому священику можна? Чому діти від цього мають страждати? Чому нинішня шпана іноді виявляється поряднішою від церковнослужителів?
Згодом ми довідалися, що це робиться не вперше: цей священик постійно так заїжджає і йому за це нічого нема. Навіть штрафу. А шкода.
