Тетяна Соболик У радянські часи був дуже популярним фільм «Гараж». Там детально змальовано картину, чого коштувало людям знайти місце для того, аби поставити «притулок» для свого авто. Створювали кооператив, ходили на збори, складали протоколи, сплачували внески, шукали зв’язки «вверху» тощо. Коли сталося так, що кілька людей з кооперативу вирішили виключити, то почалася справжня війна: сварилися, билися, їли документи і т. д. і т. п.
Але то було колись. Бо нині в нас демократія… чи свавілля. Росте собі майже у центрі Івано-Франківська гараж. Прямісінько біля Меморіального комплексу (Вічного вогню) і ніхто його не чіпає. Певне, нікому його існування не заважає. Можна припустити, що ніхто його не помічає, бо він стоїть між деревами. Проте, цю думку легко відкинути, наші ж бо чиновники тут з’являються часто разом із громадськістю: прибирають, садять дерева, чистять меморіальні дошки.
Цікаво, чи є дозвіл на таку «малу архітектурну форму»? А якщо є, то хто його дав? Хоча з усієї логіки дозвіл на це явище міг би отримати тільки якийсь посадовець. Якщо ж його нема, то чому ніхто з чиновників не піднімає питання, аби його звідси забрати? Бабусь, які займаються стихійною торгівлею, бачать всі, гараж у центрі — ніхто. Так буває.
