Війна

«РУХ»: кому, чому, для чого?

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

Микола Волков   22 роки триває, напевне, найдовша спортивна реконструкція в Україні. Катавасії навколо центрального стадіону Прикарпаття стали вже справжньою ганьбою нашого футболу. Але саме цей рік може стати вирішальним як для івано-франківського стадіону «Рух», так і для футбольного клубу «Прикарпаття», який проводить на ньому свої домашні матчі.

Все почалося у 1987 році, коли вже дуже старенький центральний міський стадіон, де в той час грав «Спартак», почали реконструювати. На цій стадії стадіон перебуває і зараз.

За ці довгі два десятки років «Рух» поглинув за різними оцінками понад 30 мільйонів гривень. Центральний стадіон міста у плані фінансування вже став таким собі феноменом. Як розповів нам екс-перший заступник міського голови Івано-Франківська Володимир Швадчак, кожного року під час формування бюджету міста говорилось, що для завершення будівництва необхідно приблизно 20 мільйонів гривень, виділялося близько двох мільйонів, а в кінці року знову звучало: «На завершення будівництва необхідно 20 мільйонів».

Тоді у Швадчака виникла ідея спробувати перетворити цей збитковий для міста проект на інвестиційно цікавий. Ідея була в тому, щоб спробувати оцінити вартість стадіону «Рух» і запропонувати інвестору створити спільне підприємство з часткою міста, зацікавивши його тим, що біля стадіону можна побудувати готельно-відпочинковий ком­плекс. Таким чином внеском міста була б вартість стадіону та земельної ділянки, інвестора — завершення робіт на стадіоні, будівництво комплексу, пов’язаного зі стадіоном, і утримання футбольної команди не менше трьох років.

У 2007 році, згідно з цим сценарієм, в бюджеті вже не було передбачено пресловутих двох мільйонів. Тоді, як каже Володимир Швадчак, із пропозиціями до міської влади зверталося три інвестори. Вся біда в тому, що такі ініціативи не знайшли підтримки.

Цього року, коли футбольний клуб «Прикарпаття» зберіг прописку у Першій лізі, Федерація футболу України висунула йому претензії щодо неналежного стану стадіону «Рух», на якому проводить свої домашні матчі команда. Після цього керівництво «Прикарпаття» вийшло з пропозицією надати йому стадіон в оренду на десять років, щоб клуб самостійно міг знайти інвестора для добудови споруди.

Відповідний проект рішення був затверджений на засіданні міськвиконкому, та не отримав підтримки на сесії міської ради. «Прикарпаття», що показує цього сезону неабиякі результати, зависло у повітрі. Якщо не почнуться реальні кроки по добудові стадіону, «Рух» можуть позбавити права приймати поєдинки професійних команд.

Звичайно, такий розвиток подій не означає розвалу команди «Прикарпаття». Найближчий ліцензований стадіон є у Бурштині, де грає місцевий «Енергетик», проте обласний центр остаточно попрощається з професійним футболом, тому що стадіон без команди тим більше буде нецікавий для інвестора.

Цифра 20 мільйонів гривень поки що залишається актуальною для «Руху». «Важко порах­увати, за який час можна буде окупити цей проект. Можливо, він взагалі не окупиться», — каже президент «Прикарпаття» Анатолій Ревуцький, — «але це є однозначно іміджева справа». Критичний термін завершення цього об’єкту вже давно пройшов, переконаний він. Тому якщо за більш ніж 20 років цю справу не вирішила держава, необхідно шукати інші шляхи і вирішувати проблему зараз. «Перемовини з інвестором за таких обставин вести дуже важко. У цій справі необхідна чітка позиція та підтримка як обласної, так міської влади», — зізнається Ревуцький, — «адже інвестор ніколи не почне вкладати мільйони без впевненості у майбутньому цієї інвестиції».

Ще наприкінці серпня до міського голови Івано-Франківська та депутатів міськради з листом звернувся президент Федерації футболу України, член виконкому УЄФА Григорій Суркіс. Це звернення стосується саме ситуації навколо «Прикарпаття» та стадіону «Рух». «Глибоко переконаний, що Ви знайдете можливість, щоб підняти престиж і рівень Івано-Франківщини в українському футболі», — пише Суркіс. Згадує він і про «Євро-2012», консолідуючу роль футболу, його політичний авторитет. Та видається, що на народних обранців міста такі аргументи не дуже повпливали…

Анатолій Ревуцький згадує: «Близько десяти років тому, коли «Прикарпаття» боролось за місце у першій десятці Вищої ліги і нас за це критикували, я казав, що з таким відношенням до футболу, як в нашій області, можуть настати часи, коли такий рівень буде здаватися недосяжним для нас». Напевне зараз ми є свідками саме цих часів. Та хочеться, щоб вони швидше пройшли…

Перший заступник міського голови Зіновій Фітель каже, що зараз завдання міської влади не у пошуку інвестора: «Ми передаємо майно стадіону футбольному клубу, а вже клуб бере на себе зобов’язання по реалізації певних інвестиційних проектів. Проте, навіть коли стадіон буде переданий, то будь-який інвестиційний проект буде теж розглядатися на сесії міськради». Зіновій Фітель каже, що стадіон з усією інфраструктурою та територією навколо нього коштує близько 100 мільйонів гривень, тому братися за такий об’єкт повинна дуже серйозна структура. Відомо, що 30?тисячний стадіон «Арена «Дніпро» у Дніпропетровську коштував своїм інвесторам понад 40 мільйонів євро. Передбачається, що «Рух» після реконструкції вміщатиме 23?24 тисячі глядачів. Паралелі можна провести…

Така позиція міськвиконкому щодо чи не найпривабливішого об’єкту, що залишився в комунальній власності міста, спонукає до кількох запитань.

Питання перше: Чому стадіон віддається орендарю, який ще повинен шукати інвестора, а не безпосередньо самому інвестору?

Питання друге: Чому саме орендар (ФСК «Прикарпаття») повинен шукати інвестора, і які гарантії тому інвестору може дати орендар щодо чужого (міської громади) майна?

Питання третє: Який такий інвестор, якщо він з власною головою дружить, погодиться вкласти свої власних 250 мільйонів гривень (40 млн. євро) в чужий об’єкт без гарантій, що повернути не прийдеться?

Питання четверте: Чи не варто власнику (міській громаді) самому пошукати інвестора і: А — продати йому стадіон на конкурсі чи аукціоні під жорсткі інвестиційні зобов’язання, заробивши кругленьку суму для міста, Б — створити з ним спільне підприємство і таким чином безпосередньо впливати на соціальність розвитку «підприємства?стадіону».

І подібних питань може бути багато. Ми не тішимося з того, що депутати провалили віддачу стадіону в оренду, бо, безперечно, ними рухали інші мотиви (в стилі «нє пущать!»). Дехто з «ретроградів»?депутатів і поняття зеленого не мають про те, як ті інтереси відстоювати чи планувати в сучасному посткомуністичному суспільстві… Більшість з них мислить «совково» і корисливо («Якщо я проголосую, то що мені за те буде…?) і найменше дбає про інтереси громади. «Шо обрали, те і маєм…»

Звичайно пошуком інвестора треба було займатися як мінімум років п’ять тому — вже, можливо, і стадіон був би, і щорічні «два мільйони» з міського бюджету були б зекономлені…

А може і варто вже не тягнути кота за… хвіст і віддати таки «Рух» ФСК «Прикарпаття», але чітко усвідомивши відповіді на запитання із заголовка статті: «кому, чому, для чого»?

 

P. S.: Альтернативне бачення розвитку міста висловив директор фірми «Маодот-І» Тарас Виноградник. На його думку, стадіон «Рух» — це комплексне питання, тому вирішення цієї проблеми повинно входити у стратегічний план розвитку обласного центру. Зараз «Маодот-І» займається розбудовою району колишньої військової частини в районі вулиці Національної Гвардії. Стадіон «Рух» з новою спортивно-відпочинковою інфраструктурою навколо нього, переконаний Тарас Виноградник, цілком міг би стати частиною цього масштабного проекту. Детальніше про цю альтернативу читайте в наступному номері «Репортера».