Ви захоплюєтеся дитячою порнографією у мережі? А ваші знайомі? Ні? Та невже? До речі, «Репортер» теж чомусь таких не зустрічав. Хіба у незграбно закручених педофільських скандалах серед народних депутатів. І ось тепер вони «подбали» про нас усіх. Хоча, може й не боротьба із тією гидотою була основною метою введення Закону України № 1819‑VI.
Тому що, насправді, він навіть технічно не допоможе подолати дитяче порно чи інші жахи в Інтернеті. А от звинуватити у збоченстві будь-якого українця, що має доступ до «павутини», тепер легко. В разі чого не відмиєшся.
Стукач-спільнота
Закон із довгою назвою «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії розповсюдженню дитячої порнографії», ще відомий як «Закон 404»1 набув чинності 9 лютого цього року. Цей документ змінив положення Кримінального кодексу України, законів про телекомунікації та захист суспільної моралі.
Українська інтернет‑спільнота обурилася нововведенням ще у жовтні, коли законопроект винесли на перше читання в парламенті. Держава тоді була охоплена сумнозвісною історією з дітьми в Артеку – проект пройшов на ура. Ну, хто міг бути проти? Хіба користувачі та провайдери2. Перші миттєво відчули «наїзд» на особисту свободу, других стурбували технічні питання та шпигунські зобов’язання.
Проект вимагав у провайдерів закривати користувачам доступ до сайтів, «через які здійснюється розповсюдження незаконного інформаційного наповнення (контенту)». За вказівкою правоохоронців. Крім того, вони мали зберігати дані про всі рухи своїх клієнтів в Інтернеті, а в разі порушень інформувати тих же правоохоронців. Самих користувачів зобов’язували в разі виявлення насильства, порнографії, проявів расової нетерпимості, пропаганди наркотиків тощо повідомляти і провайдерів, і спецслужби. Таким чином замість майже вільного віртуального світу українські інтернетники отримували суспільство порушників і стукачів.
Не смішно
Отже, інтернет-нарід виступив проти. Говорили юристи та експерти: згадували Конституцію, права людини й технічні нюанси. Обурювалися та підсміювалися блогери3: мовляв, дурниці, хіба таке можливо, щоб через якихось там порнушників нам усім закрили доступ чи примусили шпигувати?
Натомість, у парламенті дещо зважили на глузування опонентів, підправили проект, проголосували, а в січні його підписав Президент Ющенко. З остаточного варіанту забрали стукацькі обов’язки користувачів. А провайдерів таки примусили закривати клієнтам доступ до сайтів (хоча тепер – за рішенням суду), збирати та надавати інформацію про дії користувачів (цього разу – «у порядку, встановленому законом»).
Треба сказати, що основні спірні питання і досі стосуються змін до закону про телекомунікації. Щодо відповідальності за виготовлення і поширення дитячого порно (Кримінальний кодекс) чи визначення дитячої порнографії та продукції сексуального характеру (закон про суспільну мораль) сьогодні вже – жодних проблем. Хай визначають і карають. Головне питання – як? А тут закон і нині шкутильгає на обидві ноги.
Розсилаємо порно. Легко
«Збирати і зберігати інформацію на всіх клієнтів при нинішніх швидкостях Інтернету – надто проблематично, не кажучи вже про Конституцію та гарантії свобод людини, – говорить Андрій Білокур, директор компанії «Нетгруп‑Сервіс». – Потрібне додаткове обладнання, приміщення. Крім того, не прописаний сам процес. Як це робити? В якому обсязі, за який термін?».
За словами Білокура, на роботу провайдерів закон не вплинув. Принаймні, поки що. І вони сподіваються, що найближчим часом суттєвих змін не буде. Тому що контролювати Інтернет в Україні наразі просто неможливо. Для цього потрібно всіх провайдерів об’єднати під контролем держави. І це ще не все.
«Якщо ви не спеціаліст з інформаційних технологій, якщо у вас звичайний, не суперзахищений комп’ютер, то вам можна причепити будь-що, – продовжує Андрій Білокур. – Елементарно, як підкинути наркотик. Вірус може через вашу поштову скриньку закачати вам на комп’ютер порно-файли. І ви, не підозрюючи про це, самі розсилатимете порно друзям чи партнерам по роботі».
Непогана перспектива, чи не так? А потім прийдуть правоохоронці із детальними роздруківками «порно-діяльності»…
«Ми ще не стикалися з такими проблемами, наші користувачі досі не потрапляли в такі ситуації, – каже Тарас Гурик, директор компанії «UTeam». – Звісно, ми теж проти порно. Але провайдери лише забезпечують передачу інформації. А цікавитися, напевно, треба хостинговими компаніями, що мають на своїх територіях сервери4 з подібним контентом. І боротися з серверами. Втім, і тут усе не просто: через певний час того сервера може вже не бути на тому місці».
Крім того, сервер з дитячим порно може стояти за тисячі кілометрів від України. А ще бувають так звані «шифровані тунелі». Тексти, фото, відео, які ними гуляють, не зможе перевірити чи перекрити навіть провайдер. Тобто, справжнього порушника, профі, який робить на цьому бізнес, спіймати надто складно, майже неможливо. А ось комп’ютерника-аматора, який клікнув мишкою на цілком невинний банер в Інтернеті, а потрапив на тую «полуничку», – дуже легко.
Отже, що хотіли зробити цим законом наші парламентарі? Справді, поборотися з порно в мережі? Навряд. Створити певний плацдарм, «першу ластівку» для подальшого глобального контролю? Якось не віриться, надто вже складно і страшно. А що ж це було? Автор закону народний депутат Павло Унґурян визнає, що закон недосконалий, але вважає, що винна сама Інтернет-спільнота, котра повинна була раніше долучатися до його обговорення.
До речі, «спільноту» не дуже й питали. Напевно тому, що відповідь знали заздалегідь. Інтернет і нині продовжує жити майже окремо від держави, не дуже зважаючи на законодавчі шедеври парламентарів.
«В останній редакції закону з нього забрали відверті ляпи, – говорить Ігор Бігдан, один із трьох найпопулярніших блогерів в Україні. – Так, у нього є побічний ефект: логи5 користувача можуть бути затребувані за рішенням суду. Хоча, це не має жодного сенсу – текстовий файл не є доказом у суді. Особисто я до цього закону ставлюся нейтрально. Мене обурює лише лицемірство депутатів, які не можуть розібратися з педофільським скандалом серед нардепів, але дуже турбуються про нашу мораль».
Не там збоченців шукаєте, панове…
1 404 – Client error, клієнтська помилка. Такий напис або «404: Not Found» користувач бачить у моніторі, якщо потрібний сайт неможливо знайти чи він заблокований. Крім того, у першому читанні закон схвалили 404 депутати ВР. Проти – жодного голосу.
2 Провайдер – підприємство, яке надає послуги доступу та передачі інформації в Інтернеті без права на техобслуговування та експлуатацію мереж і каналів електрозв’язку.
3 Блог – особистий інтернет-щоденник.
4 Сервер – службовий комп’ютер у локальній чи глобальній мережі, що забезпечує функціонування мережі та зберігає основну інформацію. Сьогодні існування Інтернету підтримують понад 1 млн. серверів по всьому світу.
5 Лог – дані з інформацією про дії користувача: адреси сайтів, дати, час їх відвідування і т. д.
