Мандати вирішують усе

Чому нинішня Івано-Франківська міська рада — втім, як і попередні — просуває на посади не за фахом, а за політичною ознакою?

Мало які держави можуть похвалитися таким попитом на депутатство, як Україна. Бо в нас у депутати різних рівнів балотуються всі: підприємці, чиновники, студенти, медики, освітяни, навіть пенсіонери. І попри те, що обранці міської чи обласної ради працюють виключно на громадських засадах (без зарплати), вибори щоразу демонструють величезний ажіотаж на мандати. Наприклад, на останніх виборах на кожен округ в Івано-Франківську припадало приблизно по 20 кандидатів. Що вони шукають у громадській роботі? Де межа між служінням громаді та особистими інтересами?

Два в одному – мандат і крісло

Щодо нинішньої Івано-Франківської міської ради, то про лобіювання власного бізнесу говорити, напевно, не варто. Таких прикладів у нашій двадцятилітній історії було достатньо – коли йдуть у депутати, щоб захистити чи розвинути своє підприємство. Але в останньому скликанні бізнесменів небагато. Натомість, тих, хто таким чином має непогані шанси просунутися кар’єрними сходинками, – достатньо. Зрештою, практика показала, що навіть колишніх депутатів нечасто звільняють з отриманих теплих місць. Причина? Напевно, через те, що за роки депутатства вони обростають «потрібними» зв’язками, знайомствами, роблять комусь послуги чи стають свідками непрозорості прийняття рішень.

Не одному іванофранківцю депутатство принесло кар’єрне зростання. Так, ще в позаминулій каденції мандат допоміг депутату Василю Білику стати першим заступником начальника міського управління ЖКГ. А через кілька років, вже на друге депутатство, його навіть підвищили до начальника управління. Правда, нині, після чергової зміни влади, Білика трохи понизили – до того ж першого зама.

Після подвійного депутатства «піднялась» і нинішній директор ЗОШ №4 Марія Семочко. Адже починала вона від простого вчителя.

Начальник управління у справах сім’ї, молодіжної та гендерної політики Володимир Соловйов також отримав посаду, будучи депутатом. Приблизно така ж ситуація у начальника внутрішньої політики міськвиконкому Ігоря Кінаша та керівника КП «Парк ім. Шевченка» Володимира Ротару.

Яскравим прикладом є кар’єра Зіновія Фітеля, який уже два терміни поспіль стає першим заступ­ником міського голови. Хоча він і до міськради далеко не пас задніх, але зараз – майже ключова фігура в Івано-Франківську. Адже важливі для міста рішення дуже нечасто приймаються без його присутності чи принаймні консультації.

Кар’єрний ріст із депутатства почався і в Олександра Дерев’янка. До цього чиновник був не надто відомим підприємцем. А після, навіть коли пішов із міськвиконкому, все одно не пропав. І зараз очолює управління ЖКГ облдержадміністрації.

Ще, напевно, варто згадати керівника Центру адміністративних послуг Руслана Панасюка та начальника ЖЕО №2 Олександру Петрик. Вони отримали свої посади після того, як пройшли у міськраду від «Блоку за Віктора Анушкевичуса». І хоч зараз і того блоку немає, і депутатами повторно вони не стали, але у кріслах тримаються. Хоча, може, й завдяки винятковому професіоналізму…

Кузня комунальних кадрів

Нинішнє скликання і блискуча перемога демонстративно чесної та непідкупної «Свободи» ситуацію не змінили. Бізнесменів у міськраді стало менше, а от «нужденних» – відчутно побільшало.

Отже, за неповний рік роботи міської ради працевлаштовано вже вісім депутатів. Приблизно така ж кількість ще чекає на призначення. Першим посаду отримав екс-кандидат у мери від «Свободи» Руслан Марцінків. Таке рішення практично одноголосно підтримала нова міська рада. Нічого дивного – політична сила, що перемогла, має право на посаду секретаря, а 34 «багнети» із 60 є саме свободівськими.

А от наступні призначення вже почали потрохи дивувати. Другим став теж свободівець, за освітою менеджер із зовнішньоекономіч­них зв’язків, Олег Капустяк. Він очолив новостворений відділ по роботі з ОСББ управління житлово-комунального господарства.

У КП «Єдиний розрахунковий центр» (ЄРЦ), який очолив хоч і не депутат, проте наближений до більшості у міськраді, юрист і журналіст Вадим Войтик, теж є двійко свободівських депутатів. Це й не дивно, адже Войтик ніколи не приховував переконання, що для комунальних підприємств дуже добре мати у штаті «своїх» депутатів. Так, його першим заступником став юрист Микола Вітенко, а спеціалістом відділу по роботі з виробниками – політолог Андрій Грималюк. Обидва «молоді-зелені», без відповідного досвіду роботи. Вітенко до цього працював юристом в асоціації перевізників, а Грималюк – прес-секретарем: спершу допомагав висвітлювати у ЗМІ роботу «Громадського форуму», потім – «Свободи».

До речі, таке ж «порт фоліо» має Віталій Голутяк – він також працював спершу на «Громадський форум», а потім на «Свободу», завдяки чому і став депутатом. А недавно опинився на посаді директора із стратегічного розвитку КП «Водоекотехпром». Новоспечений комунальник Голутяк, як і Грималюк, за освітою є політологом. Отже, факультет політології Прикарпатського університету тепер жартома можна назвати кузнею комунальних кадрів…

Ще серед депутатів від «Свободи», які недавно отримали роботу, інженер-механік за освітою Віталій Бурко. Його призначили заступником начальника КП ДРЕУ. Нещодавно працевлаштували Михайла Малярчука (магістр інформатики) та Андрія Гнатіва (юрист). Тепер вони спеціалісти експертно-аналітичного відділу вже згаданого ЄРЦ. До речі, цей відділ створили завдяки великим зусиллям більшості у міськраді.

Фігури по місцях

Список продовжується – депутати у кулуарах цього не заперечують. Зокрема, свободівця Романа Микулу (бухгалтер-економіст) днями призначили на посаду керівника КП «Міська ритуальна служба». А кандидатура Мар’яна Вагилевича (менеджер із зовнішньоекономічної діяльності) поки що розглядається на місце заступника директора КП «Парк ім. Шевченка». Втім, і це ще не кінець. Бо й досі у списках депутатів є тимчасово безробітний Іван Маркута (спеціальність —інформатика), студентки п’ятого курсу Віталія Сарабін (міжнародні відносини) та Ольга Гоянюк (філолог), яким скоро теж буде потрібна робота, менеджер друкарні «Місто НВ» Андрій Тютюнник та інші.

І що? Та нічого. Висновок один – у нас досі підбирають людей на посади за політичною ознакою. Натомість кваліфікованих досвідчених фахівців ніхто не шукає. Є люди, які майже випадково стали депутатами, потім із них ціле­спрямовано роблять посадовців, а далі вони, замість працювати, протягом одного-двох років будуть вчитися та набиратися досвіду.

Проте, звинувачувати «Свободу» у непорядності у цьому випадку ми зовсім не хочемо та, напевно, й не маємо права. Хтозна, що краще – битий корупційним досвідом професіонал своєї справи чи юний незіпсований початківець?..

Свободівці роблять так само, як вчиняли до них і як робив би будь-хто, опинившись на їхньому місці. Адже рано чи пізно їм доведеться дати конкретну відповідь на запитання, що доброго вони зробили, отримавши владу в місті. І вони добре розуміють, що розраховувати тут можна тільки на своїх. Тому й розставляють фігури (чи пішаки) на конкретні місця. Чи принесе воно їм політичні дивіденди, а громаді результат – покаже час.