Людина проти системи

На сайті Мін’юсту України серед 681 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) під номером 505 від 18 липня 2012 року значиться справа «Савіцький проти України». Її він уже виграв. Але інвалід І групи 47-річний мешканець села Поточище Городенківського району Богдан Савіцький знову подав заяву до Євросуду. Адже українські судді, які протягом 15 років тягнули справу, досі не покарані.

Богдан і Тетяна – одна доля на двох

Щаслива помилка

У квітні минає два роки, відколи щасливий випадок звів Богдана Савіцького з його теперішньою дружиною Тетяною. Відсвяткувати день знайомства вони приїхали до Поточища з Вінниці, де нині мешкають. Машиною керує Богдан, і так вправно, наче авто й не має позначки «Інвалід за кермом». Струнка миловидна блондинка вивозить коляску зі старенької хати, допомагає чоловікові пересісти. На сходи він виїздить припасованими дошками. Розповідає про історію знайомства:

«Я набирав номер друга та помилився останньою цифрою. Жіночий голос у мобілці видався таким приємним і доброзичливим, що захотів продовжити розмову. Слово за словом – і відчули якийсь інтерес одне до одного. Одразу зізнався, що маю проблеми зі здоров’ям, пересуваюся на інвалідному візку. Долаю труднощі завдяки руховій активності: болить-не болить, а треба щось робити по дому. Тетяну це не відштовхнуло. Я мешкав зі старенькими батьками, син – із колишньою дружиною, навідувався нечасто. Невдовзі моя віртуальна подруга вирішила перебратися з Рівненщини до мене».

Тетяна на той час теж була розлученою, чоловікові залишила трикімнатну квартиру. «Пішла з невеликою сумкою речей, – каже жінка. – Промучилася з пияком 15 років. Уже несила було терпіти знущання. Спершу приїхала до Богдана на час відпустки. Та враз відчула якусь спорідненість, ніби створені одне для одного. То був не лише жаль й милосердя. Любов на відстані переросла в кохання. Надумали купити хату. Богдан розповів про свої митарства в судах. Його захисником на той час був городенківець Роман Котик. Він подав справу до Євросуду з прав людини. Зателефонував до нас 26 серпня 2012 року, довго розмовляли. Бачу, Богдан полотніє – мені аж страшно стало. Виграли справу! Ми раділи й плакали разом, бо йшлося про чималу суму – 154 тис. євро! То був великий стрес, адже згадалися всі 15 років його страждань. А тут ще й журналісти звідусіль…».

Час коштує дорого

Гроші держава мала виплатити протягом трьох місяців. Коли надійшли кошти, подружжя перебралося до Богданового старшого брата Петра у Вінницю. Купили частину будинку зі зручностями, широкими дверима, вимикачами знизу. Нарешті була можливість звернутися до травматологів, нейрохірургів. Там лише поспівчували: сколіоз так скував хребет, що операція може лише нашкодити.

Савіцький з дитинства дружив із ровером

Якби одразу після трагедії надали відповідне лікування, то можна було б сподіватись на одужання. То не був безнадійний випадок, могли замінити пошкоджені хребці на штучні. Але час втрачений. За 15 років хвороби Богдану лише двічі вдалося побувати на профілактичному лікуванні. Лікарі порадили поїхати до Сак. У цьому кримському санаторії якраз і займаються реабілітацією таких «спинальників». Там є пристосування, що фіксують коліна, і можна стояти. Спочатку по кілька хвилин, бо велике навантаження на хребет. Але відчув хоч якесь зрушення, навіть біль у ногах, чого раніше не було. Потім вінницький професор, порівнявши старі рентгенівські знімки Савіцького з новими показниками томографа, дуже здивувався. Казав, що в його практиці це лише другий такий випадок, коли людина з повним паралічем ніг починає їх відчувати. Бо здебільшого все навпаки, лише гіршає.

Весь цей час Тетяна – поруч із Богданом. Навчилася робити спеціальний масаж. Її батько був травником, то знається на народній медицині. На місці перелому виріс горб, як у риби. Зараз він практично непомітний, і то все завдяки рукам Тетяни. У Вінниці є спецклініка з американським обладнанням. Чи вдасться ще побувати у Криму, нині вже невідомо, тож замовили у клініці такий же тренажер, як у Саках.

Боротьба за життя і справедливість

За словами Богдана, міліціонери так побили його, що мав подвійний перелом хребта. «Після операції майже рік був нерухомим, – каже він. – Навіть думав про самогубство, так було нестерпно. Але прийшла весна, родичі привезли коляску, вивезли мене за поріг. Дивлюся, яка краса навколо, пташки співають. Подумав, що заради цього варто жити».

Савіцький став тренуватися, пересів на свій «Запорожець». Навіть возив тещу на город, намагався щось і вдома підсобляти. Але молода дружина інваліда не хотіла, тож вирішив забиратися до своїх батьків. Казала, на животі приповзе назад, але він не здався.

Взявся судитися з міліцією. Сім років доводив свою правоту. Та сліпа Феміда виявилася ще й глухою. Вже й родичі вмовляли, а не відступався. Адвоката не мав. Узимку 2005-го біля сходів райсуду зустрів Романа Котика, що мав свої претензії до судочинства. Чому взявся допомагати інваліду, нині вже й сам не скаже.

Роман Котик

«Городенківські міліціонери покалічили мене ще в 1998 році, – згадує Савіцький. – Тоді ми з товаришем зайшли у кафе, трохи випили, небагато, а потім я помітив, що зник мій ровер. Попросив чергового на АЗС дозволити зателефонувати до міліції та дружини, що затримуюсь. А той мало що відмовив, ще й викликав міліцію на мене. Вони приїхали, заштурхали мене до машини, побили та й кинули в парку поруч. Коли я став гукати про допомогу, то повернулись і відвезли до лікарні. Там хотіли довести, буцімто я такий п’яний, що не можу триматися на ногах. Освідчення на алкоголь не зробили. Аж коли медики виявили пошкодження хребта, намагалися всіляко замести сліди злочину. Доводили, що я сам упав. Судді їм підспівували. А я не здавався й далі шукав правди».

Тих міліціонерів він потім бачив. Їх лише звільнили. Пробачення вони не просили.

Не знайшовши правди в Україні, Савіцький і Котик тоді звернулися до Євросуду. Виграли. Тепер хочуть покарати український суд.

«Нова заява Богдана Савіцького до ЄСПЛ має конкретну причину, – говорить Роман Котик. – Вища рада юстиції 12 вересня минулого року проголосувала за те, що колишній суддя Городенківського райсуду Євген Стефурак у справі Савіцького нічого не порушував. Тобто, усе добре! З Городенки його відфутболили, але він успішно приземлився в Івано-Франківську».

За словами Котика, Україна не виконала судове рішення ЄСПЛ у повному обсязі. Ті 154 тис. євро, які Савіцький отримав із держбюд­жету, то лише попередня сатисфакція. Бо надалі у законодавство України мають бути внесені такі зміни, щоб уникнути повтору ситуації – аби право заявника було відновлене на момент вчинення злочину. Міліціонери й судді порушили його конституційні гарантії на здоров’я. Сьогодні за терміном давності вже неможливо застосувати правосуддя до міліції. А ось судді та вся вертикаль аж до заступника генпрокурора мають відповісти.

Доля написана на небі

Тетяна стверджує, що перемога в Євросуді допомогла чоловікові поправитися. «При першій зустрічі був як сухар, – шкіра й кості, – говорить жінка. – Тепер намагаюся його балувати – то соками, то фруктами. Кажу, я з тебе живого не злізу. Богдан віддячився своєму рятівнику Котику, дав частину грошей братові, бо його дружина через діабет потребувала операції на очі. Вона незряча, але чоловік глядить її, такий уважний. Ми разом часто буваємо, на пікніки їздимо, допомагаємо одні одним. Така вже доля. Богданів син хоче до нас приїхати…

Єдине – якби усе це можна було зробити раніше! Але, видно, так написано на небі. Я вірю в долю».

Коментар фахівця

Людмила Панкратова, адвокат Інституту розвитку регіональної преси:

«Положення Конвенції ООН про права людини чітко зазначають, що коли людина вийшла з пошкодженнями із приміщення правоохоронного органу (міліції, СІЗО, була затримана при патрулюванні тощо), то не особа повинна доводити, що їй були спричинені побої чи інші ушкодження, а саме держава або особи, які діють від її імені, мають довести, що державні інституції цього не робили. Саме на державу покладається такий обов’язок. Рішення Євросуду є обов’язковими до виконання, і Комітет Міністрів Ради Європи пильно відслідковує, яким чином держави виконують рішення ЄС».