За останні чотири роки до групи ризику інфікування на СНІД внесли будь-яку людину, яка живе статевим життям, починаючи з восьмикласників. «Репортер» вирішив обстежитись…
Порожніми коридорами
Перше питання, з яким зіткнулася, пишучи цей матеріал, – куди б могла звернутися людина, в якої виникли якісь побоювання чи підозри? Сіла обдзвонювати всі чотири міські поліклініки.
«У вас можна здати аналізи на ВІЛ-СНІД? – запитую в реєстратурі поліклініки №?2. «Михайлівна, у нас здають аналізи на СНІД? – чути крізь слухавку. – Підіть на початку Шевченка, там щось є».
У поліклініці №?3 жінка з приємним голосом спершу порадила звернутися до санстанції, а потім таки в інфекційну, бо, каже, в якій би поліклініці не здавали, все одно всі аналізи везуть туди. Просила не зволікати та їхати в інфекційну.
Не зволікаю. За зеленою брамою обласної інфекційної лікарні на вулиці Сагайдачного робиться не на жарт страшнувато. Наче й переживати нема чого, але в голову лізуть згадки про наркоманів, розкидані шприци у під’їздах, відвідини салону краси, манікюри. Ні, таки страшно.
У реєстратурі кажуть: обійдіть головний корпус, побачите темно-зелений будинок, вам – туди. Пішла. Вивіска із серйозним написом: «Івано-Франківський обласний центр по профілактиці ВІЛ-інфекції та боротьби зі СНІДом». У тісненькому коридорі – ні душі. Пробігає медсестра. На тихе запитання зміряла поглядом і відправила в маніпуляційну. Замкнено. На дверях оголошення: для здачі аналізів на довідку для виїзду за кордон треба мати при собі паспорт. Там же – якщо аналізи здати до 10:00, то результат можна отримати в той же день, а якщо пізніше, то наступного дня – після 15:00.
«Ви до мене? – прибігла молоденька медсестричка та запрошує досередини. – Паспорт маєте, водійські права? Або скажіть прізвище та ім’я.». Здивовано хитаю головою та запитую, а хіба не можна анонімно? «А-а-а, ви так, – трохи винувато говорить дівчина. – Я думала, ви для довідки. Добре, можна, просто скажіть своє ім’я та дату народження».
Дістає із шафи новий великий одноразовий шприц (кубів на 10), зав’язує резинкою руку та намацує вену. Дуже мила дівчинка, ще й намагалася прижартовувати. Запитала, чи не страшно їй тут працювати? Каже, що вона тут лише два тижні, робить усе акуратно, в рукавичках. Майже безболісно взяла кров із вени та сказала назавтра прийти за результатом.
До речі, аналізи на ВІЛ робить і станція переливання крові. Вони просто мусять обстежити донорів. Є й приватні лабораторії. Але там тестування платне – від 60?грн. Також лікарі інфекційної стверджують, що приватний експрес-тест може показати псевдопозитивний (!) результат, тоді звідти вже ґрунтовно перелякану людину все одно відправлять у Центр СНІДу на Сагайдачного…
Інфекція серед нас
За словами заступника головного лікаря обласного Центру СНІДу Наталії Приходько, щодня на обстеження приходять до 10 людей, не рахуючи тих зразків крові, які привозять з інших медичних закладів і районів.
«Лише за перший квартал цього року обстежилися 20 159 людей, – каже Приходько. – Нині на нашому обліку є 626 інфікованих, з них – 159 осіб зі СНІДом – кінцева стадія захворювання. Людей з позитивним результатом, які потім відмовляються обстежуватися, в області є приблизно дві тисячі. Якщо раніше цей показник множився на п’ять, то тепер – на 10. Таким чином можна сказати, що не менше 20 тисяч прикарпатців є ВІЛ-інфіковані, просто більшість із них про це не знають».
Найчастіше ті, що звертаються в Центр, хочуть отримати сертифікат для виїзду за кордон, хтось для усиновлення дитини, хтось за медичними показами. На жаль, дуже мало людей приходять сюди свідомо – просто перевіритися. Адже, як стверджують медики, в останні чотири роки група ризику інфікування через статевий шлях почала переважати над споживачами ін’єкційних наркотиків.
«Якщо в момент поширення інфекції у нашій області у 1998 році 95?% інфікованих становили споживачі ін’єкційних наркотиків, то зараз 60?63?% – статеве інфікування, 30?% – ін’єкційне, 8?9?% – від матері до дитини, – розповідає лікар-інфекціоніст Володимир Місюра. – Усе це говорить про те, що інфекція може бути серед нас. Не треба звертати увагу на зовнішній вигляд, необов’язково це може бути асоціальна людина. Це можуть бути цілком забезпечені нормальні люди, які й не підозрюють про свій ВІЛ-статус».
Щодо географії, то найбільше ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на Прикарпатті – в Івано-Франківську (105 хворих на 100 тисяч населення), у Долинському районі (90,7 на 100 тисяч), у Верховинському – 54,1.
За словами Наталії Приходько, якщо вам діагностували оперізуючий герпес (вірусне захворювання, що вражає нервову систему та шкіру), гепатити С та В, грибкові ураження шкіри, нігтів, жінкам – ерозії чи рак шийки матки, запальні процеси головного мозку, туберкульоз, часті пневмонії, то варто задуматися та перевіритися на СНІД.
Біда з Півдня
На жаль, у країні, де проблема СНІДу є величезною, про неї говорять дуже мало чи згадують лише один раз на рік – 1 грудня. Це питання не лише до медиків, але й до освітян, адже, за статистикою, вже з восьмого класу діти живуть статевим життям. Люди бояться, а то й встидаються. Наприклад, у Європі – цілком нормальне явище, коли двоє людей планують жити разом, то обоє проходять обстеження на ВІЛ. У нас би таке точно сприйняли як образу. А треба ж!
«Багато жінок їде на полуниці до Польщі, чоловіки – на будову на схід чи південь, а Одеса, наприклад, кишить цією інфекцією, – каже інфекціоніст Володимир Місюра. – Не можуть втриматися, тому привозять додому разом з грошима й біду. Потім ми тут разом розмотуємо довгий клубочок – може, справді десь, колись були якісь сексуальні контакти. І така картина майже всюди».
Дуже цікавило, чи можна заразитись у салонах краси чи у стоматології – кажуть, жодного випадку. А от шприци у під’їздах – таки проблема.
«Було таке, що у під’їзді в перила був запханий шприц, і людина накололася, – розповідає Наталія Приходько. – Якщо таке сталося, то бажано цей шприц не викидати, а принести з собою, аби лікар визначив можливий ризик зараження. Чи свіжий, чи старий. Слід звернутися протягом трьох днів, тоді можна призначити профілактику – спеціальні противірусні препарати, які призначаються на 28 днів. Далі людина час від часу приходить на обстеження, бо сказати – інфікувалася вона чи ні можна не раніше, як за півроку. Два роки тому у Франківську людей кололи на дискотеках, на вулицях. Хто вчасно звертався, той отримував профілактику, і жодного випадку інфікування не було виявлено».
Жити можна
Наступного дня пішла забирати свої результати. Нема. Але якби (тьху-тьху-тьху), то що далі?
«Людині мають надати післятестову консультацію, де розповідають про її ВІЛ-статус, наслідки, як лікуватися та як жити далі, – розповідає пані Наталія. – Головне – не пропустити той момент, коли треба розпочати так звану антиретровірусну терапію, яка припиняє розмноження вірусу в організмі, й таким чином він не руйнує імунну систему. Людина, приймаючи такі ліки, може прожити досить довго, імунітет не знижується, її життя нічим не відрізняється від життя здорових людей. Таке лікування є пожиттєвим, як і при цукровому діабеті».
В один голос медики говорять про те, що, незважаючи на це, багато людей не хочуть ставати на облік. Причина – страх розкриття діагнозу. Але якщо люди бояться, що їх «викриють» у Франківську, то можуть попросити перевести їх до іншого міста. Крім того, з 2005 року є можливість лікуватися безкоштовно. Можна жити та навіть народжувати здорових дітей.
«Якщо жінка виявиться ВІЛ-інфікована, то за умови, що вона буде приймати певні препарати з четвертого тижня вагітності, а потім кесареве та штучне годування – вона має шанси народити здорову дитину, – стверджує Володимир Місюра. – Звичайно, до 18 місяців після народження ми спостерігаємо за такими дітьми. Потім, якщо дитина не інфікована, ми знімаємо її з обліку та віддаємо у загальну поліклініку до звичайних педіатрів. Зараз у нас під наглядом перебувають 63 дитини. Серед них – 41 дитина до 18 місяців, 22 – з позитивними результатами, з них 14 – у стадії СНІД».
До речі, цього року на Прикарпатті вже народили 11 ВІЛ-інфікованих жінок, і є ще 17 вагітних. Серед них є й такі, що народжують вдруге, бо перша дитина здорова.
