Біда змушує людей їздити по всіх усюдах. Їдуть з надією, що їм таки допоможуть. Більшість при цьому бачать і чують лише те, чого прагнуть. Цим і користаються всілякі «цілителі» й бізнесмени від того самого.
«Репортер» дуже здивували, м’яко кажучи, нетрадиційні методи отця Семена із села Грамотне, на Верховинщині. А почалося все зі звичайної реклами…
Якщо болить душа
Біля універмагу «Прикарпаття» молодик років під 30 роздавав перехожим клаптики паперу. «Якщо у вас болить душа, а тіло замучене недугами, то їдьмо до отця Семеона у село Грамотне Верховинського району. Він розкаже причини ваших страждань і Божою ласкою допоможе вам». Внизу — контакти фірми, яка організовує «цілительські» поїздки.
Дівчина по той бік телефонного дроту говорить дивним суржиком. Так, возять, коштує це 170 грн. з носа, але зараз місць уже нема. Записалися аж на третій автобус.
…Бус рушив вдосвіта від парку Військових ветеранів. У салоні — 16 сонних пасажирів: троє чоловіків, 12 жінок, один маленький хлопчик. Їхали мовчки. Ближче до гір люди розговорилися. Вже вдруге до Семена їхали дві жінки. Молодша спершу «возила» власну проблему, а нині вже прихопила одяг і фото чоловіка та сина, аби їй сказали, що кому бракує. Старша везе свого брата — чоловікові боляче сидіти. Каже, «злі люди всякого підливали, нині він інакший, а перший раз думала — не довезу».
Ще одна жінка їхала з п’ятирічним сином, бо він затинається. Говорить, що водила до логопеда, хлопчик почав говорити краще, але вирішила повезти ще й у гори, бо порадив хтось із рідних — а раптом допоможе? Інші просто мовчали.
Жінки дуже переживали, аби встигнути до десятої ранку, коли у Грамотному починається Богослужіння. Але ж дороги… На місці були після 11:00.
Причастя з базаром і поцілунками
Біля невеличкої дерев’яної церковці у два ряди розташувалися п’ять бусів і зо два десятки легковиків. Всі люди вже у храмі.
Всередині тісненько, на стінах образи й рушники. Світла додають лише невеличкі віконця під куполами. Людей багацько, дуже спекотно, повітря бракує. На руках жінок, чоловіків багато дітей з ДЦП, вони кричать, нудяться, мокрі та змучені спекою. По боках на лавицях сидять заплакані старші жіночки. Там же — чоловік, середнього віку, дивиться в одну точку порожніми очима та хлопчик-підліток — весь час хитається з боку на бік. За столом спить жінка в чорному одязі. Посеред церкви стоїть стіл з хрестом та двома образами, такі є у кожному храмі, лише тут люди позапихали в рамки ікон сімейні фото. Чесно? Моторошно.
Люди намагаються протиснутися поближче до іконостасу. Перед ним у червоному блискучому фелоні стоїть отець Семен. Низенький, сухий, дивиться переважно десь униз, щось проповідує. Говорить швидко, розібрати зміст неможливо. Зовні нагадує попа з фільму «Вечори на хуторі біля Диканьки», з такою ж борідкою та загнутими бровами. Час від часу священик підвищує голос, робить паузи, підкрикує. «Я доступно говорю?!» — усі чемно кивають.
На тій швидкості пройшла і Служба Божа. Священику підспівували дві жінки в чорному.
Перед причастям отець Семен знову проповідує. Швидко, але цього разу хоч якось можна вловити зміст: усіх врятує лише каяття, всі причини наших недуг — гріхи, він їх усі добре бачить і коли буде про це говорити, то не треба заперечувати, бо він читає наші думки. Хто в це не вірить, того він у церкві не тримає. А щодо спокутування гріхів священик видав просто класичну фразу: «За базар надо отвечать». Саме так, дослівно.
Причастя було з поцілунками. Отець Семен ложкою брав із чаші агнець, давав людині, цілував кожного в губи, потім давав цілувати чашу, облизував ложку, знов черпав агнець, цілував, облизував… Йому допомагали троє дебелих чоловіків у футболках, шортах і шльопанцях: один тримав тарілку з хлібом, інший — горня з водою, третій — рушничок.
Трохи нетрадиційно
Надворі, в тіньочку, сидить чорнява жінка з двома дітьми. Приїхала з Закарпаття. Приїздить уже не вперше. «Та мала проблеми з землею, — розказує вона. — Шість соток хотіли забрати. Почала їздити сюди, аби отець молився. Виробляю документи на ту землю».
Ще одна розповіла: приїжджає заради чоловіка, бо той сильно п’є. Але він як пив, так і п’є. Втім, то не вина отця Семена, бо він робить усе можливе.
Поруч присіла ще одна молода жінка. Вона вчора приїхала з Ворохти, ночували у матушки (жінки отця Семена) — шестеро в одній кімнаті. За нічліг ще не платила, не знає скільки. Загалом у цій хаті ночували ще з 20 людей. Чого приїхала? Не сказала…
Місцеві кажуть, що ночівля у Грамотному коштує близько 15-20 грн. з людини. Небагато, але потік — безперервний.
Запитала у більш-менш адекватного молодого чоловіка, який приїхав подібним «туром» з Кам’янця-Подільського, чи не здається йому дивною така процедура? «Трохи нетрадиційно, але дуже релігійно — в церкві», — спокійно відповів той.
Місцеві, з якими змогла поговорити у сільському магазині біля церкви, про отця Семена говорять мало. Лише те, що править він тут сім років, і людей приїздить багато.
«Люди кажуть що помагає, — говорить продавець магазину-кафе «Білочка». — Але в то треба сильно вірити. Ми до церкви туди ходимо лише на великі свята. На лікування місцеві мало приходять».
Запитала жінку, чи вона сама ходила на «зцілення», але та змовчала.
«Нам нема потреби туди йти», — відрізали троє місцевих чоловіків.
Нащо аборти робила?
Після Богослужіння всі повиходили на вулицю. Матушка накричала, аби не штовхалися в коридорі, бо все одно до отця на благословення першими підуть люди, які ночували у них удома, а потім Закарпаття та Камя’нець-Подільський. Тих, хто залишився у храмі, жінка не чіпала та попрямувала до скриньки «Пожертви на храм».
Відімкнула, двома великими оберемками вийняла звідти гроші та сказала якійсь жінці порахувати. Певно, матушка тут за менеджера, на ній — черги, ночівля, фінанси. До речі, за зцілення тут грошей не беруть. Людина сама вирішує, де та скільки їй лишати. Наприклад, можна купити іконки за 16 грн., молитвеник за 6 грн. чи 30 грн., найняти Службу чи накупити свічок, бо, наприклад, піп може дати «покуту» — ставити по 20 свічок кожні шість днів.
У храмі зі «своїми», закарпатцями та хмельничанами назбиралося понад 30 людей. Усе відбувалося перед іконостасом. Кожен по черзі підходив до «цілителя», лягав на живіт, і Семен топтався їм по спині. Добряче так товкся (пізніше на собі відчула). Потім мовчки тикав копієм по спині, ногах, а найбільше — по сідницях. Запитував: як звати, скільки років, дітей, онуків? Не чекаючи відповіді, говорив сам.
«Маєш четверо дітей! Двоє? То де ще двоє? Нащо аборти робила? Бачу четверо. Не робила абортів?! — на відповіді Семен не дуже зважав і впевнено говорив далі. Цілував усіх. Молодиць — по кілька разів, стареньким вистачало одного.
Про мене «ясновидець» нічого не вгадав. Пообіцяв швидке весілля та намалював шлях до науки. І націлював уже досхочу. Бр-р-р. Мовляв, не бійся, я тебе цілую, як свою доньку. Від Семена пахло кавою, її він пив прямо у храмі. Відсьорбне, поколе копієм, щось скаже, поцілує, знову відсьорбне.
До церкви завів людей один із тих «дяків» у шортах. Священик назвав його Васею. «Васіних» людей отець Семен приймав поза чергою, незважаючи на те, що у храмі були малі діти, які постійно вередували. Потім пішли люди другого «дяка» — Колі.
Час від часу з іншого кінця храму до «цілителя» кричала матушка. Вона йому: «Багато не говори, а швидко, бо людей багато». Він їй на те: «Закрий двері з того боку».
Одному приїжджому з Києва Семен сказав, що його жінка гуляє, але скоро повернеться і все буде добре. Чоловікові з червоною плямою на обличчі повідомив, що тому лишилося жити один рік. Молодятам, в яких не виходило з дітьми, шепотів щось на вухо й накричав на їхню тещу чи свекруху, котра їх і привезла та теж дуже хотіла щось почути: «Ти, що з ними будеш в одному ліжку спати, нащо тобі то знати?».
Водночас встигав розказувати сороміцькі анекдоти. Крапкою стало обмацування жінок у інтимних зонах. У храмі!
Потім жінки на вулиці говорили, що таке «лікування» отець проводить і в себе вдома — з тими, хто лишається на нічліг. Дякую! Мені вистачило у церкві.
Шукайте спасіння у своїх храмах
Дуже цікавило, а чи знає церква про такі «методики» у Грамотному?
Село Грамотне входить до Коломийської єпархії, яку очолює єпископ Коломийський і Косівський Іоан (Бойчук). Владика говорив дуже емоційно, сказав, що дав заборону отцю Семену займатися такими «дурницями».
«Я не забороню людям їхати до нього, — пояснює владика. — Казав людям: шукайте спасіння у своїх парафіяльних храмах, бо по вірі вашій буде оздоровлення і зцілення. Що ви шукаєте у нетрях? Кожен священик наділений благодаттю священства: сповідати, причащати, помазувати єлеєм, все це робити з настанов Церкви та звершувати всі таїнства, встановлені Церквою. Тільки ці».
Також порадив, якщо є скарги, то писати на його ім’я, або ж просто писати те, що бачили. Ми так і зробили.
Біля невеличкої церковці щодня — справжній автопарк
Отець Семен. Без фелону — звичайний чоловік.
Жодного натяку на «цілительство»
