Двічі на тиждень у Косові й Кутах вирує справжнє нічне життя – з усіх усюд люди приїздять на базар. Колорит, азарт, страсті та навіть містика – тут є все.
Чим пахне загальний вагон?
Базар – нічний, тому потяг «Ковель-Чернівці», який відправляється з Івано-Франківська о 2:36, – найкращий, найдешевший варіант. Можна сперечатися, але, на мою думку, немає більш гармонійного місця на світі, ніж загальний вагон у нічному потягу. Дерев’яні лавки, купа люду, сидять, розмовляють, хтось спить, схилившись на сусіда, й не важливо, що зовсім незнайомого, всі все розуміють. Повітря таке густе, що його можна різати ножем. Дивно збалансований мікс різних запахів: брудних шкарпеток, бутербродів, перегару, гральних карт, дрімоти…
У Коломиї о 3:48 під вокзалом пасажирів з поїзда вже чекає маршрутка на Кути. Водій вітається зі «спекулянтами», чоловіками та жінками у спортивному зручному одязі, з рюкзаками або ж величезними торбами – поки що порожніми. Вже за селом Мишин Коломийського району водій підбирає «продавців». Ці – з повними сумками-кравчучками. Жінки-вишивальниці дорогою бідкалися шоферу, що торгу нема, мода на вишиванки змінилася, треба шити нове, а вони ще старого продати не можуть. Замість грошей за проїзд пообіцяли водієві могорич…
На годиннику – п’ята ранку. Перед Кутами нам назустріч суне довжезний шлейф машин. «О, ці вже з базару, скупилися», – бадьоро вигукує водій.
 |
Без кави не розібратися
Висадили серед поля за Кутами. Темрява. У два довжезні ряди припарковано ще більше машин. «У вас – півтори години, – кричить водій, – чекати не буду». Той базар – наче в ямі. Знизу пробивається світло від електрики, а десь і від свічок. Трохи моторошно.
Без кави не розібратись. У вагончику-шинку пробуємо розговорити закутаного, сонного чоловіка. Наливає каву, відповідає обережно та коротко. Вдалося лише дізнатися, що базар тут уже дуже давно, двічі на тиждень, з вівторка на середу та з п’ятниці на суботу. Починається о першій ночі та – аж до світанку. Чому саме вночі? Та якось так…
«Слухай, тебе тут за якусь «гебешницю» сприймуть, так ще й по голові отримаємо і ніхто нас не знайде, – піджартовує подруга. – Ти так багато не розпитуйся. Просто ходи, дивись – отримуй кайф».
 |
Базар поділено за секторами. На початку, між продуктовими рядами, втрапляємо у справжню казку. Тут дуже світло від новорічних, кольорових гірлянд і дощиків. Очі розбігаються. Стає веселіше, святковіше.
За оптовими цінами можна накупити багато цікавинок. Упаковка малесеньких іграшок – від 3 грн., у Франківську втричі дорожче. Якщо питають, чи берете оптом, погоджуйтеся. Тоді скажуть дешевше, а потім уже не відмовляться.
«Досвідчених» спекулянтів тут знають в лице. Вони народ серйозний і конкретний. Мають свій маршрут, свій товар, своїх людей. Головне їхнє знаряддя – список і ліхтарик.
 |
Ряди з біжутерією – справжній рай для жінок. Торгують переважно чоловіки. Справжні профі у прикрасах, і порадять, і підкажуть. Результат – півторби сережок, браслетів, намиста. Все – удвічі дешевше, ніж в обласному центрі.
Особливого ексклюзиву (ручної роботи) вже нема, за ним треба приїжджати на самий початок, о першій. Залишилося тільки фабричне. Польська вовна, дерев’яні прикраси – чомусь із Криму. Дивно.
Лише «в’їхали» у тутешнє життя, як почало розвиднюватись, а базар згортатися. Ніякої втоми, сон десь зник, а «спекулянтський» азарт навпаки загострився. Тому їдемо ще й на базар у Косів.
Хатка-загадка
Влізли в маршрутку. Колоритні розмови, «смачні» слова, різні погляди на життя. Цікаво, що місцеві на базар приїздять щотижня і не конче щось купити чи продати. Просто побачитися, поговорити зі знайомими. До речі, колись на ярмарках так було споконвіків.
Косівський базар насправді має назву Смоднянський, бо розташований у приміському селі Смодне, біля моста. А за мостом уже Косів, тому всі називають його косівським. Починається він від шостої ранку і аж до одинадцятої. Цей базар якийсь більш «цивілізований», але не менш колоритний за кутський. Правда, більший і трохи «дорожчий».
При вході стоять закутані жіночки. У кожної в руках – льняні вишиванки, на звичайному полотні, кольорові, з мереживними вставками – яку лише забажає ваша фантазія. Ціни – від 350 грн. за вишиванку на льоні і від 250 грн. – на звичайному полотні. Всі вишивальниці намагаються переманити клієнта до себе, ніхто не ображається. Так прийнято.
У рядах з ліжниками – дивно, але тепліше. Якась бабця акуратно причісує свій товар дерев’яною щіткою. За ліжник хоче від 250 грн. до 550 грн.
 |
Не могли не помітити серед базару хатку з літерами «Ч» та «Ж». Перед нею стоїть дерев’яна буда, з якої усміхнена жіночка протягує кусень туалетного паперу, за який треба заплатити гривню. Саме стільки у Косові коштує справжній екстрім. Невисокі чотири перегородки, на кожній запалені свічки. Романтика. Ніхто нікого не встидається, ніхто не обурюється умовами – всі задоволені. На виході стоїть зелене відро з водою та горнятком, можна навіть помити руки.
«Та сюди такі пани приїздять, – говорить жінка з буди, – та на таких крутих машинах, потім взувають гумаки та ходять тут. Скуповують усе старе, що бачать. Чи вишиванку поплямлену, чи кожух якийсь трошки подертий – усе метуть. І то так тішаться, як малі діти».
Далі від туалету сморід посилюється. Тут торгують тваринами. Ходять чоловіки, водять на шнурках маленьких теляток, хтось на плечах несе мішок з поросятами, хто торгує кіньми.
Чомусь згадалась передача «Навколо світу», де часто показують, які умови життя, антисанітарія в Індії чи Таїланді. Але нащо їхати так далеко, як все це є тут? Не менш колоритне. Також дивно, йти з базару у бруднючих чоботях, заляпаних штанях, чистим, затишним Косовом. Нагадаю, що базар чи не в самому місті…
Але позитивних вражень таки більше. І поїдемо туди ще, особливо перед великими святами. Тут, як ніде, можна набратися істинного святкового настрою. Отож, наступний рейд – перед Великоднем. Хто з нами?
