В останню путь Богдана Шлемкевича проводжало усе село, приїхали товариші по службі та посадовці з Івано-Франківська. Невеличка рідна хата не вмістила всіх, хто захотів віддати йому шану. Тому прощання перенесли до сільського будинку культури. Попереду жалобної ходи, за гуцульським звичаєм, несли весільне дерево. Саме так тут ховають неодружених. Дівчина загиблого намагалася отруїтися, її ледве врятувати.
Загиблий солдат закінчив духовну семінарію. Але від строкової служби в армії Богдан Шлемкевич не тікав. Вважав це своїм обов’язком. Потрапив до внутрішніх військ. Служба мала закінчитися десятого квітня, але через загострення ситуації на сході країни і оголошену мобілізацію, Богдана Шлемкевича з усією частиною Нацгвардії передислокували спочатку до Донецька, потім – до Маріуполя. Смертельне поранення юнак дістав дев’ятого травня під час штурму будівлі тамтешньої міліції. Куля пробила бронежилет. Богдан загинув на місці. Мати Богдана, щоб поставити наймолодшого з чотирьох дітей на ноги, поїхала на заробітки за кордон. Завжди казала, що додому повернеться, щойно син прийде з армії.
Богдана Шлемкевича відспівали у церкві та з військовими почестями поховали на сільському цвинтарі. Останніми за загиблим гуцулом “затужили” трембіти.
