Василь Попович: «Мільйон мені вже пропонували»

Разом із Президентом України Івано-Франківськ обиратиме ще й свого народного депутата. Одним із претендентів на цю посаду є депутат облради та донедавна керівник обласного Штабу національного спротиву Василь Попович.

– Василю, під час розподілу посад ви говорили, що вам крісла не потрібні, а тепер…

– Але ж я тоді жодним чином не знав, що будуть парламентські перевибори! Я й дійсно не бачу себе бюрократом, не розумію системи, яка мені чужа, застаріла та потребує реформ, які треба робити в парламенті. А от ініціативи, які стосуються депутатської діяльності, мені ближчі. Зрештою, є команда однодумців, які можуть дати добрі пропозиції до зміни законодавства.

Нагадаю, що два роки тому між нашими союзниками були узгоджені округи, вони не відмовляються від тих домовленостей і погодилися з моєю кандидатурою. Хоча, якщо чесно, хотілося б відпочити.

– Тобто, вам просто сказали, тож треба робити. Це якийсь партійний диктат. У «Свободі» є таке?

– Не так диктат, як вияв внут­рішньопартійної дискусії. Її результат – рішення більшості, яке кожен має виконувати. Не відмовляюсь, часом доводилося робити й непопулярні речі. Наприклад, коли ми виводили людей із заблокованої ОДА. Інших союзників поруч не було, я все робив сам. І попри те, що всередині мене роздирало, бо розумів, що це не добрий хід, мусив слухатись.

– А є речі, коли ви конкретно проти партійних рішень?

– Буває. От, зараз відбуваються партійні наради, бачу, що мене хочуть вести тим же шляхом, яким йшов Олександр Сич. Я ставлюся до нього з великою повагою, адже саме за його запрошенням прийшов у «Свободу», але я не Сич. Я інший і хочу робити по-іншому.

– А чим ви не подібні на Сича?

– Ми поділяємо одні цінності, однак об’єктивно представляємо різні покоління. Зрештою, якщо проводити паралелі, то він був польовим командиром Майдану в 2004 році, я ж очолив обласний Штаб спротиву в 2013-му. Ці революції були схожі метою, однак дуже різні за характером. Помаранчеві шалики й так звані «танцюльки» не порівняти з життями убитих героїв. Це – урок, який не можна забути! Революція ще не завершена. Треба міняти всю систему, бо вона прогнила. Сьогодні є небезпека, що все може пов­торитися, може з’явитися новий диктатор.

– А Олег Тягнибок не може стати диктатором?

– Імідж голови партії, який сформований у ЗМІ, не зовсім виправданий. Нами завжди лякали Східну Україну та російськомовних. Хоча насправді Тягнибок є демократичним чоловіком, який позитивно керує партією. Так, статут виписаний жорстко, бо є ризики. Є скандали, бо не маємо сканера, який би всіх сканував. Але не маємо тушок, бо є дисцип­лінарний статут.

Тягнибок чітко демонструє, що ми рухаємося в Європу. Попри те, що це дещо супе­речить націоналізму як такому. Каже, що нам потрібна допомога НАТО, щоб захиститися. Тобто бачимо його трохи іншим. Це сучасний націоналізм. Бо живемо в інших умовах, ніж були в 1930-х.

– Де ви зараз працюєте?

– У комунальному підприємстві «Пам’ять». Його минулого року створила облрада, щоб робити розкопки. Але через проблеми зі статутом, потім через казначейство, ми мало встигли зробити – тільки окремі ініціативи спільно з товариством «Меморіал». А з бюд­жету кошти отримували лише на зарплату. Зараз маю двомісячний борг по зарплаті.

– Ви не приховуєте, що небагаті, але від цього збільшується шанс, що вас можна буде перекупити, чи не так?

– На виборах 2012 року в мене вже були такі пропозиції. Хотіли, щоб я працював проти Сича. Тричі підходили до мене, називали суму в мільйон гривень.

– Хто?

– Не скажу, бо це зайве. Відмовився, при тому, що мав дещо натягнуті стосунки з окремими людьми із міської організації, на чому й намагалися грати опоненти. Зараз ці стосунки покращилися. Втім, і досі з іронією пригадую, як приходив додому й казав дружині: «Можливо ти мене сприймеш за дурня, але я знову відмовився». Для мене дуже принципово: як дивитися людям в очі?! Щоб не оглядалися й казали, що от – тушка. Важливо заради дітей, майбутніх онуків.

– Вам закидають, що ви були кучмістом, працювали з його людиною – ректором Кононенком.

– Це повна ахінея. У ті часи був у Франківську такий Юрко Міндюк, який очолював Молодіжний націоналістичний конгрес. Крім цього, він зав’язав на собі багато проектів: «Чиста Україна», «Студентська Хвиля», «Чорна пора», «Жовта пора». Я скрізь був активістом.

Міндюк мав футболки цих організацій. Ми вдягали на різні акції інші, щоб показати видимість, що багато протестів. Він фотографував і відправляв до Києва. «Чорна пора» була дуже радикальною, мене б туди ніколи не взяли, якби мав причетність до влади.

Я був керівником страйкового комітету в Прикарпатському університеті під час Помаранчевої революції. Було, що єдиний стояв і протестував проти Кононенка. А потім ми із віче прийшли та примусили його написати заяву. В інших вишах ніхто такого не робив.

Приналежності до кучмістів взагалі не мав, бо це те саме, що й Янукович, але трохи лайтовіше.

– Кого ви вважаєте своїми найбільшими опонентами? І як оцінюєте свої шанси?

– Із тих, хто задекларував свою участь у виборах, це, вочевидь, Олександр Шевченко та Віктор Анушкевичус. Буде важко, адже Шевченко має достатній фінансовий ресурс, а Анушкевичус може використовувати адмінресурс. Натомість у мене залишається громадська підтримка.

Революція ще триває. Правда, це вже інший етап, коли треба все міняти. Якщо залишиться та ж система і ті ж принципи, то нічого не зміниться. Ми вже це мали після Помаранчевої революції. Пам’ятаю, люди зійшли з Майдану та вважали, що Ющенко знає, що робить, потискаючи руку Януковича. Зараз такого допускати не можна. Люди мають давати запити на зміну системи, облич, підходів.

Якщо хочемо Європи, то мусимо дотримуватися європейських принципів, уникати кумівства, кулуарів. Громада повинна діяти, підганяти депутатів, які мають бути під її пильним оком.

– За півтора роки Олександр Сич нічого не встиг, а ви зробите?

– Це саме можна сказати і про депутатів від «Батьківщини» та «УДАРу». Проте зараз всі вони перейшли в інше амплуа, ніж були за часів диктату Януковича. Тоді вони були опозицією, тож були усунені від впливу на бюджетні процеси. Думаю, зараз з’явиться більше можливостей, аби громада міста відчула, що є бюджетні кошти, які працюють на франківську громаду.