«Одного разу під Тернополем, їду і дивлюсь – стоїть хлопчина із транспарантом «PARIS». Думаю, ото бідолаха, ну нехай, підвезу, – розказує водій-далекобійник Олег. – А він насправді із Парижа їхав, а не туди. Просто був такий втомлений, що табличку обернув не тим боком. А з іншого писало – «Теребовля».
Отакі оказії часом стаються з українськими автостоперами. Про цікавинки, правила, переваги та небезпеки такого способу мандрівки читайте далі.
Крізь десятиліття
Автостоп виник з появою першого автомобіля. Пізніше рух хіпі надав йому більш стихійного характеру. Доволі поширеним і звичним був автостоп і в СРСР. Навіть із «писаними» правилами та порядком. Кожен завзятий зупиняльник мав свій номер, за яким їх і визначали далекобійники. Тому серед водіїв частими були розмови: «От, а я вчора 23‑го підвозив, а я – 44‑го». У далекому 1967 році в автостоперів були книжки талонів «Автостоп», які видавав Український республіканський союз туризму. Кожен талон мав свій тип і кілометраж, наприклад, один талон на 10 км, інший – на 20 чи 50. Ця ж організація навіть проводила конкурси на «Активного водія»: переможець мав перевезти найбільшу кількість туристів на найдовші відстані за талоном «Автостоп». Водії отримували призи: мотоцикли, телевізори, радіоприймачі та годинники. Тому легко уявити, який ажіотаж був на дорогах СРСР – мабуть, зупинялось по кілька машин до одного автостопера, а водії переманювали пасажирів, щоб отримати цінні подарунки.
Сьогодні ж на Заході цей рух виглядає так. У кожному придорожньому мотелі чи кафе будь-який автостопер має можливість зайти в Інтернет на спеціальний «сайт мандрівників» та залишити свої пропозиції чи дані для водія-далекобійника про приблизний маршрут і час подорожі. А водії на цьому ж сайті підтверджують, що їм по дорозі і вони обов’язково їх підберуть. Зручно, чи не так? Але де ж відчуття романтики, адреналіну, коли ти стоїш на дорозі, зупиняєш караван автівок, зустрічаєш придорожні світанки та ночуєш у полях?!
В Україні такого «дорожнього затишку» ще не створили. Проте, є альтернативи. До прикладу, фестиваль «Ельба». Він відбувається тричі на рік та збирає любителів мандрівної романтики з різних куточків України і не тільки. Вони тусуються кілька днів у наметах, діляться досвідом та обговорюють біля ватри вибір вигідних доріг для нових маршрутів. Тут є свої закони і традиції, зокрема заборонені розмови про політику, расизм, війни. І правильно, бо дорога – головне!
Цьогорічна «Ельба» відбудеться 3‑5 вересня. За координатами Nord 48 39 15 – Ost 35 17 39 на висоті 71 метр над рівнем моря (десь у центрі України…).
З посмішкою
В автостопі діють свої закони, яких обов’язково треба дотримуватися. Отже, найперше слід вибрати маршрут. Це мають бути дороги національного та міжнародного значення. Адже такими трасами значно легше дістатися до пункту призначення. І по‑друге, водії там уже звикли до того, що зустрічають на дорогах охочих до подорожей.
Не варто подорожувати насамоті, а слід підбити на таку «аферу» своїх друзів – максимум троє: і в машину поміститеся, і веселіше буде. Ну добре, компанію зібрали, стоїте на дорозі, а машини не зупиняються. Не сумуйте, краще придумайте та влаштуйте різні ігри. Найпростіша – «шлейф», коли кожен із потоку має зупинити по десять машин, хто зупинить більше, той і виграв. Або ж розділитися, якщо велика компанія, по двоє, і хто швидше добереться до потрібного місця за одним маршрутом, тому й вінок переможця.
Найкраще та найефективніше зупиняти машини з табличками, що повідомляють про пункт вашого призначення. Тоді водій одразу бачить, чи вам із ним по дорозі. Отож, транспарант – найголовніший атрибут кожного досвідченого автостопера. А його оформлення залежить від вашої фантазії та дотепності. Для створення потрібні: цупкий папір, синя клейка стрічка, яку багаторазово можна трансформувати у будь-яку літеру. А ще на іншій табличці можна намалювати знак долара в червоному закресленому колі, щоб одразу було зрозуміло – грошей немає. Та все ж таки, найголовніше – зупиняти машини з посмішкою.
Впливають на швидкість руху і погодні умови. «Давити на жалість – один із прийомів», – переконаний давній автостопер, іванофранківець Максим. У негоду якійсь водій обов’язково розчулиться й візьме промоклого мандрівника.
Щодо безпеки на дорогах, то цей вираз двозначний, бо тут ніхто не може бути впевнений. Із власного досвіду можна сказати, що поганих людей видно одразу – слід покладатися на свою інтуїцію, яка ду-у-у-же розвивається під час такої подорожі.
Замість грошей – цікаві історії
Автостоп – цікаве та вигідне подорожування, причому для обох сторін. І розплачуватись таки треба! Тариф постійний та простий: за поїздку до призначеного пункту – багато цікавих історій. Є навіть автозупиняльники, які вирішили надати цьому рухові дещо просвіт-ницького характеру. У відплату хорошому дядечку, що згодився підвезти мандрівників, дарують та водночас розплачуються дисками з цікавою музикою чи фільмами.
Головне до всього підходити з гумором та позитивом. Саме цього так не вистачає водіям, які весь час бачать перед собою лише дорогу. Тому цікаві люди на трасі – таки знаменна подія для шоферів. Для когось – подразник, для когось – весела молодість чи не сповнена мрія.
«Якось нам доводилось їхати утрьох, – розповідає львів’янка Ірина. – Добралися на диво швидко, правда, короткими дистанціями. За 20 км від Львова нам зупинилася дуже дорога машина. Ми весело запакувалися в салон, удвох із подругою на заднє сидіння, а наш друг, в якого таке розкішне волосся, що позаздрила би будь-яка дівчина, сів вперед. Атмосфера була якась напружена, і водій вирішив розпочати розмову: от він їде, а тут три «баришні» на дорозі стоять, як йому не зупинитись? Ми з подругою захіхікали, водій поглянув на нас, а потім на третю «баришню», точніше на її бороду, але не розгубився. Сказав, що це також «баришня», лише трохи здичавіла. До Львова добирались веселіше, водій навіть дав нам 20 гривень на таксі. А ми витягли по 50 копійок на тролейбус і – гайда до гуртожитку».
Цікаві історії трапляються завжди і з усіма. До речі, дорога – найкраща муза для творчості.
«Поверталися вчотирьох із Кам’янця-Подільського до Фран-ківська, розповідає студент-фізик Василь. – Із собою мали транспарант, на якому ізолєнтою написали маршрут – «Борщів». Правда, помістився лише «Борщ». Інша пара автозупиняльників наклеїли – «Сало». Звісно, такого населеного пункту, на жаль, немає, але машин зупинялося багато. Усі мигали, сигналили, щиро посміхались. І від того нам також робилося дуже добре».
А ось, як відзиваються про автостоперів водії. «Я завжди підбираю попутників після одного випадку, – розповідає водій Олег. – Якось ввечері їхав із Тернополя на Вінницю, підібрав хлопця, який, як виявилося, їхав «стопом» у Грецію – до мами. Вона вислала йому 100 доларів, і хлопець вирішив зробити їй сюрприз».
Отож, водії, не оминайте удачі! А вона прийде у ваш автомобіль разом із людиною, яка стоятиме на дорозі з величезним рюкзаком та простягнутою рукою, зібраною в кулак, окрім великого пальця – всесвітнім знаком автостопера. Адже такі люди приносять колір у сірий світ.
Comments are closed.