Я люблю благодійність. Правда, не так часто беру в ній участь. Бо в нас навіть ця шляхетна річ є викривленою. Сама по собі благодійність має бути «безпафосна» та «безпіарна». А в нас навіть на цьому спекулюють. Багато з тих, хто займається благодійністю, намагаються використати її у власних цілях. Звісно, в ідеалі так не може бути, але ж де той ідеал? Хай уже буде благодійність бодай якась, ніж не буде ніякої.
Наприкінці листопада минулого року в Івано-Франківську відбулася прес-конференція стосовно благодійного аукціону «Купи зустріч з людиною – зроби дитині подарунок». В ній взяла участь купа народу – журналісти, молодь, підприємці. Організаторами виступили: Танцювальна школа Влада Ями, сайт «Наш Курсор», Івано-Франківський молодіжний міськвиконком і ще декілька організацій.
На прес-конференції агітували купити зустріч з відомою людиною, а ці гроші обіцяли витратити на подарунки дітям до Дня святого Миколая. Мовляв, вони виставляють людей на аукціон, а ви купіть собі зустріч з ними в ресторані. При цьому кошти, витрачені вами за лот, підуть на благодійність.
Ідея мені сподобалася. І я довго обирала кого купити. «В асортименті» були депутати міської та обласної рад, журналісти, члени міськвиконкому і навіть один заступник мера.
Серед усіх мені впав в око член виконкому, директор будівельної компанії «Ярковиця» Володимир Балагура. Чомусь склалося так, що він є єдиним членом виконкому, з яким я й досі незнайома. Тож, вирішила, що купити собі Балагуру і познайомитися з ним за таких обставин буде оригінально. Втім, через два дні його перекупила моя подруга. А я вирішила не змагатися і купила іншу людину. Купила «по приколу». Ідея ж бо гарна, то чому б не підтримати? Скоро мені зателефонував якийсь юнак, представився організатором і попросив принести гроші. Наступного дня я так і зробила. Гроші віднесла, а зустрічі з людиною, яку купила, чекаю вже два місяці…
І справа не в тій людині – я її бачу щодня. Справа в тому, що організатори донині запевняють на сайті: «З усіма, хто виграв будь-який лот, зв’яжеться адміністрація для організації зустрічі. Дякуємо за Вашу допомогу!». Цікаво, коли?
До речі, в подруги, яка «придбала» Балагуру, все відбувалося веселіше. Вона знає одного з організаторів аукціону – Анну Крисюк. Відтак вона просто зателефонувала і попросила організувати їм зустріч. Та повідомила час, день і місце. За годину до зустрічі дівчина подзвонила Володимиру Балагурі, щоб пересвідчитися: чи нічого не змінилося? І з’ясувалося, що Балагура зараз знаходиться в іншому місті і на обід потрапити ніяк не може. І взагалі він про це… забув.
Відтак, у мене до організаторів є кілька запитань. Вони забули про всіх учасників аукціону чи тільки про деяких? Чи тую зустріч влаштують до наступного Миколая? А може люди просто попіарились? Бо справа навіть не у тих гривнях. Хоча, ні, і по грошах є запитання: а подарунки дітям вручили? Бо щось про це нічого…
