«Українська правда», 3 липня 2009 року:Володимир Кулик: «Часто так буває — дивишся на молодого політика, чуєш, що він каже, й здається, що його слова подобаються тобі, що в них є сенс, свіжість, такий‑сякий креатив і «правда життя». А потім помічаєш його дивних «друзів» й те, що в нього за плечима електорат якийсь нестабільний, команда в нього «підтоптана», та й у Верховній Раді він сидить якось окремо».
Країна, яка попеклась вже на двох поколіннях політиків‑невдах, уважно придивляється до тих, хто йде їм на зміну. Уважне вивчення, скажімо, Арсенія Яценюка принесло цікавому люду немало сюрпризів. Виявилося, що Яценюк оточив себе друзями дитинства (яких поза очі вже охрестили «Чернівецьким кланом»), медіа-функціонерами, близькими до Фірташа, і політтехнологами з російської школи Петра Щедровіцького, які на минулих президентських виборах працювали навіть не на Януковича, а безпосередньо на Кучму. Що це означає?
В першу чергу це означає, що Яценюк готує команду, «заточену» для оволодіння симпатіями, передовсім, центрально-українського і східного електорату. Значить, він уже впевнений, що симпатії Західної України в нього в кишені. По-друге, це налаштовує на очікування президентської кампанії «від Арсенія», побудованої на парадоксальних і неочікуваних вчинках, заявах і демонстраціях.
