Те, що російська пропаганда через ЗМІ, фільми, книжки добряче попрацювала над головами українців, – факт. Галичанам у цьому плані пощастило більше, ніж східнякам. Але не оминуло. Дискусії про дискотеки під російську попсу та серіали про «доблесних» російських військових – нині набирають все більше обертів.
Відомий письменник зі Львова Юрій Винничук не раз піднімав ці теми. Наскільки серйозною він бачить хворобу і чи існують від неї ліки?
– Пане Юрію, наскільки в нас в’ївся той російський світ?
– У нас це проникло віддавна. Все з дитинства, бо діти змушені дивитися дуже багато мультфільмів російською, які демонструє наше телебачення. І в мене самого син – йому зараз дев’ять з половиною, він чудово розуміє російську, розуміє тільки тому, що мусить дивитися оці мультики, тому що українських мало. Це одне.
А друге те, що в нас люди нижчого інтелектуального рівня люблять російську попсу. Скільки водіїв маршруток, таксі крутять її?! А чому – бо вони розуміють ці слова. Як боротися з людьми, які під час війни слухають ворожу попсу, я не знаю. Одного разу кажу до такого водія: уявіть собі картину – під час війни французький таксист слухає німецьку музику…
– І що таксист?
– Вимкнув, почав виправдовуватися. Але ж це поголовно! Це забиває мізки та змалку виховує людей в якомусь російському вакуумі. Ти спочатку дивишся мультики, потім серіали і т. д. А ці серіали не є аж такі безобідні.
Я взагалі не розумію, як у нас могли показувати серіал про Кузнєцова. Я, знаючи, що Кузнєцова вбили упівці, навмисне подивився останню серію, бо хотів побачити, як це виглядатиме. Ну показали нам тих упівців, це явно була страшна пародія. Якісь босяки. Це вже була б образа для будь-якої країни, але тільки не для нас.
І такого є багато. Коли дивитися ці фільми, в них там хохол як придурок якийсь, це завжди блазень, який обов’язково говорить скаліченою українською. І з цього всі сміються.
Якщо колись світової слави письменник Томас Еліот, лауреат Нобелівської премії, в одному вірші зневажливо відгукнувся про євреїв, він донині для Ізраїлю не існує. У нас – ні. Зараз от спокійно продаються книжки тих, хто висловлювався проти України, хто ображав Україну, хто говорив про наш народ як неіснуючий.
– Прості люди своїми зауваження чи культурні діячі якимись акціями можуть переломити ситуацію?
– Звісно, треба починати знизу, з тих же активістів, діячів, письменників. Але від держави залежить дуже багато. Треба витісняти російські серіали, значить, треба зробити так, щоб на телебаченні нарешті з’явилися польські, чеські фільми…
У Польщі є прекрасні серіали, чому їх не купують? Вони набагато дешевші, а деякі нам, може, і взагалі б безкоштовно дали.
Далі – треба розвивати своє виробництво: фільмів, серіалів і т. д. Керівник «1+1» Олександр Ткаченко говорив, що зняти український серіал значно дешевше, ніж купити російський. Просто це треба робити.
Держава повинна підтримати українські переклади, як це у цілому світі робиться. В Росії, наприклад, держава підтримує дуже багато книжкових проектів, у них видають 30-40-томники їхніх класиків. А у нас тільки один Шевченко виданий повністю. Це ж ненормально. Так само у нас немає фільмів, які б виховували молодь, – про козаків, героїчне минуле…
У нас принцип – розвивати Спарту, а не Афіни. У Спарті плекали тіло, в Афінах – дух. Але нині ми не знаємо майже нікого зі Спарти, хто б увійшов в історію, а великих мислителів античності знаємо.
Але я не знаю, чого можна чекати, коли беруть випадкових людей і ставлять міністром культури. Так, це гарний чоловік, стояв на Майдані, але бути міністром культури – то трохи інше.
– От зараз той же «1+1» перекладає українською популярний, але суто російський мультик «Маша і Ведмідь». Думаєте, це варіант?
– А чому ні? Все популярне і якісне треба перекладати.
– Щодо дитячої літератури – ви недавно нещадно розкритикували одне українське видавництво за ілюстрації та переклад дитячих казок. Що саме допекло?
– Так. Ідеться про харківське видавництво «Промінь» і книжку «Найкращі українські казки». Там ілюстрації взяті явно з російських казок – ізбушкі всякі, бабушкі та дєдушки в лаптях, королевич на балалайці грає. Це страшне.
Я вважаю, що такі видавництва взагалі треба бойкотувати. Але це також потрібно ще якось вирішувати на найвищому рівні. Це ж просто злочин! І в них не одна така книжка. І не вони одні такі.
– А от цьогорічний бойкот, який Форум видавців оголосив російським видавництвам, – це виправданий крок?
– Тут є палка з двома кінцями. Якщо якесь російське видавництво в такий час вирішило все-таки приїхати до Львова, то я вважаю, що це видавництво робить дружній гарний крок. З іншого боку – є в нас деякі шарлатани, які на бойкоті гріють руки і вирішують бойкотувати все на світі. Це люди, скажемо так, не помічені у великій любові до книжок, тим більше українських. І я вважаю, що це велике перебільшення.
Одна річ – бойкотувати видавництва, наприклад «Ексмо», яке видало цілу серію книжок про війну, видавництво «Країна мрій», яке належить «Ексмо» та яке друкує жахливі книжки в перекладі з російської. А інша річ – якби якийсь письменник із Росії вирішив приїхати сюди. Дехто пише – от, вони повинні зробити заяву.
Але ті люди, що нині вимагають від російських видавництв заяв проти Путіна, за часів Януковича сиділи, вибачте за слово, у глибокій дупі й нічого від них чути не було. А тепер вони великі герої. Та найсмішніше інше – ще ні одне російське видавництво не зголосилося приїхати на форум. Скандал зробили у склянці води.
– Ви згадували «Ексмо», яке випустило цілу серію прорашистьских романів типу «Бандерівський геноцид». З нашого боку фронту є що протиставити, щось про сучасних героїв?
– Сучасні герої… воно мусить влежатися. Наразі йде збір матеріалів про Небесну сотню, Майдан. Це дуже важливо. А написати нашвидкуруч якусь повістину – не знаю, чи воно було б цікаво.
Зараз важливіші документальні матеріали і, думаю, що на цьому етапі воно себе виправдовує. Пізніше з цього, може, хтось щось і напише. Я думаю, зараз треба писати для підлітків – книжки про козаків, опришків, якісь пригодницькі речі, які б легко читалися. Зараз це потрібно.
