В Івано-Франківську його знають добре, хоч він не надто афішує свою діяльність. Віктор Вінтоняк – співзасновник фестивалю «Свято ковалів», видавництв «Мантикора» й «Вавилонська бібліотека», керівник фінансової компанії «Декра» та веслувального клубу «Альбатрос». Меценат, який підтримує цікаві проєкти з єдиною вимогою – це має бути якісно, перфектно. З 2017 року Вінтоняк очолює Агенцію регіонального розвитку Івано-Франківської області.
Сказати, що цей чоловік успішний, напевно, буде замало. Зараз він балотується до парламенту у виборчому окрузі № 83 – в рідному Франківську. Йде як самовисуванець, не намагаючись «притулитись» до прохідних брендів. І тут виникає логічне запитання…
– Пане Вікторе, навіщо вам Верховна Рада?
– Я бачу можливості для розвитку нашого краю і не маю часу чекати. І ніхто не має. В нас нема 5-10 років почекати, поки все налагодиться само. Треба гуртуватись і ставати до роботи. І в першу чергу нам потрібні розвиткові проєкти.
– Це з досвіду роботи директором Агенції регіонального розвитку? Чим саме вона займається?
– Агенція – установа, яку в рамках децентралізації заснували Івано-Франківська ОДА та обласна рада. Завдання – моніторинг, аналіз і реалізація розвиткових проєктів на території області. Агенція не має на меті отримання прибутків і працює поза політикою. Фактично ми – об’єднавча ланка між громадою, бізнесом і владою.
– Наприклад?
– Наприклад, є ОТГ в Долинському районі, є ОТГ у Верховинському. Кожна має локальні задачі й локальні бюджети. Але є проєкти, важливі для всіх. Візьмемо сміттєпереробний завод – він важливий для всієї області. Вони окремо цього не зроблять, це мусить координувати агенція. Таке найпростіше пояснення.
Але є й важливіше. Зараз наша область, як і вся Україна, готується до розробки стратегії розвитку до 2027 року. І створити її ми мусимо цьогоріч, потім буде пізно. Маємо розробити реальні шляхи, щоб наші напрацювання лягли в стратегію розвитку України, яка мусить бути синхронною з тими пріоритетами, які визначив Європейський Союз. Це цифрова економіка, екологія, безпека людей, розвиток людського ресурсу. Тоді маємо шанс отримати допомогу від ЄС.
– То які пріоритети Прикарпаття?
– Франківщина – територія туризму і креативної економіки. Ми ж розуміємо, що в нас не буде порту чи космодрому, бо нема природних передумов. Кожна територія має свої переваги, і ми мусимо їх використати, щоб отримати розвиток.
При цьому маємо корегувати свої рухи з сусідами – з іншими областями України, з іншими країнами. Макрорегіон держав, об’єднаних навколо Карпат, – це супертериторія з населенням приблизно 140 млн, від Балтики до Середземного моря. ЄС стимулює транскордонне співробітництво, зокрема проєкти, направлені на розвиток Карпат. Мусимо це використовувати.
“Нам треба навчитися думати, а не засмічувати місто й голови”, – Віктор Вінтоняк (ВІДЕО)
– Вважаєте, з Верховної Ради можна буде працювати ефективніше?
– Ми застрягли на пів дорозі. Я бачу неефективність використання коштів. Одне з джерел, за рахунок яких мають фінансуватися розвиткові проєкти, – це Державний фонд регіонального розвитку. На жаль, він нині працює у напівручному режимі.
Більше того, на території нашої області, зокрема Івано-Франківська, не реалізовано жодного розвиткового проєкту. Усе, що було, – це соціалка, а не розвиток. Немає спадковості, тривалості. Бруківка, лавочки – це благоустрій, а де ж розвиток?
– Ви маєте на увазі інвестиції?
– Мене часто запитують, а який у нас інвестиційний клімат у місті? Та ніякого! Його просто нема. Інвестор не піде туди, де нічого не готово. Елементарний девелопмент зробити на території Хриплинського промвузла – це ж треба зробити. Підвести комунікації, розділити ділянки, надати землі промисловий статус – тоді хтось прийде. А в нас немає навіть жодного інвестиційного паспорта.
Чиновники рухаються простим шляхом. Де немає активності, туди Мінрегіон просто спускає так звані методичні рекомендації. Кажуть, «робіть якось так». Тому й народжуються формальні речі. Тобто, роблять «якось», головне – щоб був документ.
– Можете навести приклади розвиткових проєктів?
– Дуже міцний ІТ-кластер. У нас ІТ-компанії, які раніше виконували проєкти для американців чи європейців, тепер уже створюють власні продукти, конкурентні на світовому ринку. І їм тепер потрібен інший рівень комунікації, інфраструктури, живлення тощо. До нас готові переїжджати не сім’ями, а цілими компаніями – зі Львова, Києва. Їм треба створити умови, наприклад, потрібен офіс на 3000 квадратів…
– Це ви якусь Силіконову долину малюєте…
– Ні, я малюю цифрову столицю України, і це реально! У нас можна працювати, у нас є, де відпочивати, ще є, чим дихати. Поруч – дуже сильна рекреаційна зона. Але треба створити умови. А для цього – мати стратегію розвитку.
Також у рамках агенції популяризуємо у нас кіновиробництво. Вже восени починаються зйомки фільму у Верховинському районі. Цього року допомагали знімати один документальний фільм, минулоріч – два фільми. Кіновиробництво – це дуже серйозно. Наприклад, приїжджає 50 людей. Вони тут живуть, харчуються, залучають транспорт, водіїв, усе це – гроші. Це і є креативна економіка, бізнес на розвитку культури.
Минулого року до нас звернулася знімальна група, яка екранізує книгу Софії Андрухович «Фелікс. Австрія». Вони рік досліджували Франківськ і не знайшли жодної локації, яка відповідала австрійським часам. Ми все втратили. В результаті знімали під Києвом і в Чернівцях.
– Іноземні кіношники до Карпат приглядаються?
– Самі не прийдуть, треба просувати. У січні цього року в рамках агенції я власним коштом організував нашу участь у The New York Times Travel Show – найбільшому туристичному форумі світу. Презентували Прикарпаття. Як мінімум чотири продюсери цікавилися можливостями зйомок. Це документальні фільми формату ВВС, Discovery тощо. Їх цікавить автентичність, культура, те, що в нас ще збережено.
Восени режисер Заза Буадзе («Червоний» – це його) буде знімати художній фільм. Це спільний українсько-італійський проект. Зніматимуть коштом Держкіно і італійців. Ми сприяємо тому, щоб це було саме в нас.
– А у Франківську чимось можна похвалитися?
– Хорошим прикладом я вважаю «Свято ковалів» і в принципі фестивальний рух. Це і є так звана креативна економіка – створення доданої вартості через мистецтво. Приїжджають люди з усього світу, живуть, харчуються, витрачають гроші, але найголовніше – ми таким чином ще підтримуємо студентів ПТУ № 21, які виставляють свої роботи. Цьогоріч вони відкрили ще одну спеціальність, пов’язану з ковальством.
У мене є веслувальний клуб «Альбатрос». Там уже покоління: вихованець нашого клубу нині – старший тренер юніорської збірної України! Це креативність, це спадковість, розвиток.
Віктор Вінтоняк: «Ми маємо пишатися нашими веслувальниками – за такими дітьми майбутнє»
– В області на серйозного інвестора є шанси?
– Недавно вчергове зустрічалися з представниками французької компанії світового рівня – «Сен Гобен». Вони вже сім років не можуть наважитися відкрити виробництво у Тлумацькому районі. Хочуть виробляти у нас будівельні суміші. У Польщі мають найбільший у Європі завод з виробництва промислового скла.
На зустрічі з представниками компанії “Сен Гобен”
Сім років, напевно, може різати слух, але це їхня корпоративна культура. Вони довго думають, а потім заходять назавжди. Бренду – 350 років! Зараз питають: де взяти 100 працівників і 12 інженерно-технічного персоналу… Жоден інвестор сюди не прийде, поки не буде бачити, де візьме кадри. Це теж треба робити наперед. Готувати дітей, молодь, давати їм можливість самореалізації.
У моїй програмі на першому місці – створення і захист умов для виховання дітей. Також, звісно, креативна економіка, об’єднання громади, влади, бізнесу для створення та реалізації розвиткових проектів, плюс згуртованість проти реваншу антиукраїнських сил, бо ймовірність цього велика.
– Нині усі говорять про корупцію…
– З корупцією ми не справимося, поки будемо самі брати в ній участь. На всіх рівнях. Мені дуже сподобався виступ Уляни Супрун, яка зараз долає шалений опір у медичній галузі, перед студентами Українського католицького університету. Вони сказала, що в Україні бракує конфліктних людей.
– Тобто, які просто не промовчать?
– Так, не в плані агресії. Важливо сміливо проявляти свою позицію. Якщо мене зупиняє поліцейський, то я не вступаю у конфлікт, якщо не правий. Та коли відчуваю несправедливість і знаю свої права, то мовчати не можна. Хоча більшість досі не хоче витрачати на це енергію, вважають, що воно не спрацює. «Краще я подивлюся телевізор, вип’ю пива».
Треба бути чесним, у першу чергу перед собою. Тоді все вийде. А ще ми, українці, зазвичай об’єднуємося, коли прийшла біда. І дуже важко гуртуємося для досягнення якихось позитивних речей. Прийшов час це змінити.
На правах політагітації
