Вигляд вулиці Сахарова зберігся на старих поштівках завдяки величній споруді окружного суду, де тепер СБУ і МВС. Усі картки зображають об’єкт у різних ракурсах. Не є винятком і листівка перемишльського видавництва Wspolczesna Sztuka («Сучасне мистецтво»), що пройшла пошту 10 вересня 1934 року. Вона теж презентує будівлю суду, втім є нюанс. Аби зробити вдалий кадр, фотограф трохи відійшов назад і в об’єктив потрапила сусідня кам’яниця. Її сучасна адреса – Сахарова, 11, а стоїть вона на розі з Зеленим провулком.
Архітектор Олександр Линда описав будинок так: «Г-подібний у плані, фасад обернений до вулиці Сахарова, видовжений. Дах багатосхилий, критий металевою дахівкою. Стіни муровані з червоної цегли. Цоколь високо піднятий, викладений з чотирьох рядів грубо отесаного каміння з випуклою поверхнею-рустом, увінчаний профільованим карнизом. У правій частині головного фасаду та в лівій, ближче до центру, розміщені два ризаліти першого та другого поверхів, акцентовані балконами другого ярусу. Лівий ріг будинку дещо заокруглений, з балконом. Семивіконний у другому ярусі, вікна дво- та тристулкові (в ризалітних частинах), обрамлені багетом. Має риси еклектичної архітектури, що характеризується використанням різностилевого декору, архітектурних форм».
До теми: Слідами старого Станиславова: Плац Гізели
З архівних документів довідуємось, що кам’яницю спорудили у 1900-х на замовлення асесора скарбової дирекції Івана Лозового. Це був чиновник невисокого рангу, чин асесора прирівнювався до армійського лейтенанта. Цікаво, як дрібний клерк спромігся на капітальний будинок у престижному районі? Підказку дає перепис 1913 року, в якому власницею кам’яниці зазначена Ядвіга Лозова. Схоже, пан Іван вигідно одружився…
До теми: Слідами старого Станиславова: Ресторан Клаара
Трохи більше про цю родину довідуємось з останнього польського перепису 1939 року. Тоді власником будинку на Білінського, 11 (так тоді називалася Сахарова) був Ян Лозовий, 1870 року народження, греко-католик, старший асесор, емерит – тобто пенсіонер. Разом із ним проживала жінка і четверо дітей, при чому всі вони значились як римо-католики. Досить дивно, адже зазвичай при одруженні дружина переходила у віру чоловіка. Крім того, родина Лозових володіла ще будиночком №11А на три квартири, що стояв на подвір’ї.
Основна ж кам’яниця мала сім квартир. Крім господарів, там мешкали досить відомі люди. Наприклад, квартиру № 2 винаймав колишній прокурор Григорій Онуферко (1878-1943). Після виходу на пенсію у 1930-му він відкрив власну адвокатську контору, виступав захисником на політичних процесах УВО та ОУН. Займався громадською діяльністю, очолював товариства «Українська бесіда» та «Станиславівський Боян», а також філію львівського музичного інституту імені Лисенка у Станиславові. Мешкав шановний адвокат по-панськи – зі слугою.
На другому поверсі у 1919-1927 роках проживав із родиною гімназист Анатолій Кос. А ще він навчався у тутешній філії музичного інституту імені Лисенка. Згодом він переїде до Львова і стане відомим композитором Кос-Анатольським, автором балету «Хустка Довбуша» і лауреатом Сталінської премії 1951 року.
До теми: Слідами старого Станиславова. Готель «Роксолана»
З приходом перших совітів кам’яницю націоналізували. Після війни в сусідній будівлі колишнього суду розмістили обласне управління МВС, а в будинку Лозового відкрили поліклініку для міліціонерів. У 1970-х надбудували третій поверх – в сухому стилі радянського раціоналізму.
Поліклініка перебуває тут і сьогодні. Господарі дбають про кам’яницю, про це свідчить фаховий ремонт. Але до капітальних змін, окрім третього поверху, зауважимо металопластикові вікна, а також ковані решітки, що замінили старовинні кам’яні балкони.
Фото: Ігоря Гудзя. Поштівка з колекції Зеновія Жеребецького
