На виставку, яка тривала два місяці, я встигла потрапити майже перед закриттям.
І повернулася натхненна – квітами на картинах і розмовами з авторкою, пише Оксана Квітнева у Репортері.
Художниця Світлана Хміль виставляє роботи рідко й експозиції не рахує. Але їх полічив куратор експозиції, головний зберігач фондів Музею мистецтв Прикарпаття Віктор Доскалюк. Каже, восьма. Виставка «Речі і квіти» тривала рекордно довго – з 7 жовтня і майже до завершення осені. Вона збіглася в часі з найвідвідуванішою в цьому сакральному просторі виставкою – «Справжній Шевченко».
Учні ліцею імені Шухевича, котрі саме прийшли «на побачення до Шевченка», з цікавістю зазирають у всі відчинені двері. Десятирічні хлопчаки жваво спілкуються з авторкою. Дається взнаки її педагогічна діяльність, адже творчість вона суміщає з викладанням в інституті мистецтв ПНУ. Таке перетікання енергій тримає в тонусі, каже Світлана.
Ні дня без пензля – це не про неї. Хоча натхнення не чекає. За її словами, воно з’являється не за примхою. Швидше, коли є обриси й перші мазки фарби – після самих ідей. А їх море: має цілу папку, де занотовує все те, що хоче малювати.
Впізнаваний стиль Світлани Хміль уподобали чимало поціновувачів живопису.
Вже кілька років як художницю періодично «кличуть» квіти. Хоч у мистецькому світі таку тему не надто шанують – дуже вже жіночна. Флору частенько супроводжують і наче зовсім несподівані предмети.
Наприклад, кажан. Або ж розбита капітель – навчальна «натура» з мистецької авдиторії. Мабуть, єдина справді нежива складова натюрмортів Світлани Хміль. Адже, попри походження жанрової назви (мертва природа), вони живі й дуже промовисті.
На полотнах – усі квіткові сезони: від рядочка тюльпанів, кульбабок і культових піонів через літо з дзвіночками й городніми мачками до прозорих вересневих ранків. А ще плоди з тих самих квітів… До речі, все написано з натури.
Ну, а в сухоцвітах – янгольська «Мелодія», що виступила підсумком, – як певного життєвого етапу, так і виставки, яка для авторки стала справжнім дивом. Адже за два осінні місяці Світлана встигла дистанціюватися від експонованого настільки, що має цілковито свіжий погляд на власні доробки.
Каже, неначе споглядає написане знайомим художником – місцями цікаво, а місцями дратує. З такого ракурсу вже легше розгледіти, куди ж рухатись далі.
Художниця не любить обмежень – здебільшого її роботам у рамках тісно. В малярстві послуговується всім, і кожен із матеріалів – космос, який обростає своїми сюжетами та ідеями. Малярство, каже Світлана, також гарна гра – для тих, хто «в темі». Зрештою, як і все інше в цьому світі.
