Нещодавно моя колекція анекдотів із місцевою пропискою поповнилася черговою байкою, пише Іван Бондарев у “Репортері”.
Приїхали якось до Франківська два товариші з далекого карпатського села. І щойно вийшли на стометрівку, як побачили односельця, який перебрався до міста ще кілька років тому. Хлопаки зраділи знайомій людині у незнайомому місті та й кинулися як до рідного:
– Привіт, Василю!
Але той скривився, і крізь зуби буркнув:
– Привіт, лохи!
Друзі не на жарт образились:
– Василю, та ми ж з одного села, разом горілку пили, до дівчат бігали. Ми у місті вперше, тож підкажи, що треба зробити, аби не бути лохом.
– Для цього треба стрибнути з ратуші, – промовив колега і пішов собі.
Трохи потинявшись центром, хлопці знайшли площу Ринок, придбали два квитки на оглядовий майданчик, вилізли туди і обомліли – як не як, а до землі 40 метрів! Один був ніби сміливішим, переліз через захисне скло, але стрибнути все не наважувався. Тоді приятель, легенько так, підштовхнув його у спину…
Після недовгого польоту хлопчина гепнувся на встелений руберойдом дашок першого поверху. Порухав руками, ногами – ніби нічого не зламано. А його друг з майданчика кричить:
– Іване, ти як там, живий?
А Іван піднявся, обтрусився, і гордо відповів:
– Я з лохами не говорю!
