Як би це не звучало дивно, але і на Франківщині є віндсерфери. А тренуються вони на Бурштинському водосховищі, яке в народі охрестили морем. Бо воно справді виглядає як море – берега не видно, а у вітряну погоду ще й здіймаються справжні хвилі. І цими вихідними “Репортер” потрапив на одне з таких катань на хвилях Бурштинського моря.
Як тільки прогноз обіцяє вітряну погоду, ці чоловіки відкладають всі справи і мчать ловити вітер до Бурштина. І хоч займаються віндсерфінгом уже понад 5 років, для Бурштина це – дивина. Питаємо дорогою у місцевих, як проїхати до пляжу, де катаються на вітрилах. У відповідь чуємо: “Якого пляжу? У нас на вітрилах не катаються”. Значить, їдемо вірним шляхом.
Цього разу на хвилі приїхали лише троє екстремалів. Головний серед них – бурштинець Юрій Чех. Він був одним з перших, хто зацікавився катанням на вітрилах, навчився сам і тепер передає свої знання охочим.
“На спортивній базі знайшов старі ще радянські вітрила і вирішив спробувати, – розповідає Юрій Чех. – Відремонтував, те що зміг, і почав вчитися. Ті вітрила були далекими від сучасного спорядження, було складно, але дуже цікаво.”
Згодом до нього почали підходити охочі навчитися. Так і створилася команда. Тепер вони намагаються не пропускати жодної нагоди поганяти з вітром.
Віндсерфінг – спорт для витривалих і впертих. Він не всім підходить. Доводиться боротися з вітром, водною стихією і власною витривалістю.
“Окрім того, що це фізично важко, вітрило не кинеш посеред води через те, що втомився. Мусиш все одно добратися до берега, – пояснює Юрій. – На початках, була велика компанія. Але згодом запал минає і залишаються найстійкіші. А ще нам не вистачає дівчат. Двоє дівчат колись намагалися стати на вітрила, але на довго не затрималися”.
Хлопці розповідають свої бувальщини. Про те, як з вітром домчали до протилежного берега, а повернутися ледве стало сил. Чи як посеред водосховища їх застала гроза. Бувають і не такі захоплюючі історії. Так, на закордонних змаганнях буває, що й не всі повертаються…
