Незважаючи на новий франківський автовокзал, який зараз функціонує в окремому приміщенні, – порядку таки немає. Принаймні, у продажі квитків.
Якось у понеділок їхали з Івано-Франківська до Калуша. На сходи автобуса, який уже відправлявся, зайшла бабуся. Салон був напівпорожнім, у ньому – лише студентство, яке щодня добирається на навчання й назад.
«Жодного пенсіонера, – каже пані Галина. – Я в касі відстояла чергу, аби взяти безкоштовний пенсійний квиток, а касирка сказала, що на цей рейс вони вже всі пільгові продали. А в салоні – лише молодь. Аби зекономити хоч півтори гривні, вирішила заплатити водієві, а не брати квиток за повну вартість. І це не перший раз таке».
Ці слова спонукали задуматися над питанням, як працюють каси та водії автобусів. Може, це такий тандем?
Додзвонилися до керівництва автовокзалу. Далі – майже допит: коли, в якій касі таке було з цією жіночкою, о котрій годині вона хотіла придбати квиток, чому сама не звернулася? «Репортер» відповів, а натомість ще запитав, чи багато є скарг. Відповідь була очікуваною.
«Поодинокі випадки, – каже заступник голови правління ВАТ «Івано-Франківськ ОПАС» Віталій Запухляк. – Інколи помилялися пасажири, десь негарно вчиняли водії чи інші наші працівники, за що відповідно мали догану. Якщо у касі людина щось не зрозуміла, то може звернутися до куратора чи диспетчера. Є люди, які ці питання вирішать позитивно. Тим більше, наш офіс знаходиться саме на автовокзалі».
Після короткої розмови нас відправили до іншої людини, яка б мала відповісти на всі запитання. Вчергове пояснюємо ситуацію. Отримуємо не дуже чітку, але також очікувану відповідь.
«Такого не може бути!», – каже начальник відділу експлуатації Галина Бендерська. – Хіба, якщо у касі були продані всі квитки на цей рейс. Адже там не можуть спеціально чекати, коли прийде пенсіонер. Тут чи не щодня продають близько 500 пільгових квитків».
Йдемо до водіїв автобусів. Цікаво, але кожен зазначає іншу кількість пільгових місць. Так, водій з коломийської маршрутки говорить, що в нього за один рейс пільговиків може бути чотири-п’ять.
«На мій рейс є два пільговики, бо в мене лише 16 місць, – каже водій калуського буса пан Йосип. – Та все одно у відомість мені вписують ще одного. Відколи я їжджу, завжди було лише два пільгових місця».
У касі стверджують – це встановлює калуський перевізник, а ми тут ні до чого. Замкнуте коло.
Або ж такі випадки. «Їхала до Львова, – каже студентка Оксана. – Водій сказав, що квиток не потрібен. Каже, сідайте, вже відправляємося. А потім дав мені квиток до Рогатина, для перевірки на перепускному пункті».
Попросили прокоментувати й цю ситуацію. «Водії у касах квитки не купують. І не мають права там перебувати, – стверджує Галина Бендерська. – Це якийсь поодинокий випадок. Можливо, шофер віддав квиток, бо пасажир до Рогатина відмовився».
Правда. Водії квитків не купують. Бо не вигідно. Так сказав нам шофер із львівського автобуса. Вони просто поза вокзалом, точніше – за перепускним пунктом, набирають повно безбілетників.
«Собі грошей не лишається ніяк, – бідкається водій Іван. – За бензин доводиться платити самим. Автовокзал частково, десь-колись виділяє гроші на паливо. Я вчора заробив 260 гривень, собі лишилася тільки десятка, бо решту заплатив за бензин».
Нагадуємо, право на пільговий проїзд мають: ветерани Великої Вітчизняної війни, інваліди дитинства, перша-друга категорія чорнобильців, діти війни, перша та друга групи інвалідності. Крім того, вже 1 жовтня цього року до 15 травня 2011‑го право на проїзд за половину ціни матимуть інваліди третьої групи.
Свої права треба знати та не боятися їх відстоювати. Хоча, якщо вже ті квитки справді так усім заважають, то може їх просто відмінити?
