Наш обласний краєзнавчий музей був сформований на базі польського Покутського музею. У його фондах зберігалася колекція писанок. Звісно, не така потужна, як нині в Коломиї, але теж непогана. Яйця лежали у великій дерев’яній скрині з тирсою.
У 1950‑х згори впала директива про «звільнення фондів від предметів релігійного культу». Першими у списку на знищення стояли саме писанки. Але на захист яєць рішуче встала працівниця музею. То була доволі огрядна жіночка похилого віку. Коли вона довідалася про намір викинути писанки, то просто всілася на скриню й нікого до неї не підпускала. Всі накази та розпорядження керівництва жінка просто ігнорувала.
Невдовзі біля неї зібрався невеличкий натовп музейників, серед яких був і молодий Петро Арсенич (нині відомий краєзнавець, який і переповів мені цю історію). Люди казали, що писанки — це не предмет культу, а витвір мистецтва. Вони навіть зуміли переконати в цьому дирекцію. Писанки врятували.
