Соціум

Пам’яті Степана Назаренка. Коли говорять фотографії

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

Уже минуло дев’ять років, як не стало відомого франківського фотохудожника Степана Назаренка. Його і нині називають патріархом української фотографії. А цей скромний чоловік роки пропрацював у майже культовому фотосалоні «Горизонт» (навпроти нинішнього готелю «Надія»). І, певно, багато франківців мають у родинних альбомах знімки, які зробив саме він…

Степан Назаренко за роботою. Його пам’ятає багато франківців
Степан Назаренко за роботою. Його пам’ятає багато франківців

Раз на два роки в пам’ять про фотомитця в Івано-Франківську проводять бієнале «Фотопортрет імені Степана Назаренка». Цьогоріч конкурс відбудеться уже вп’яте. Його ініціювали колеги Назаренка з обласної спілки фотохудожників. Конкурс одразу отримав статус національного, бо зіграло свою роль ім’я, авторитет людини. До речі, Степан Назаренко був одним із фундаторів Національної спілки фотохудожників в Україні.

Роботи Назаренка вигравали чимало міжнародних конкурсів. Він був майстром, зокрема, у жанрі академічного портрету. Йому завжди вдавалося розкрити внутрішній світ людини у своїх знімках.

А в житті це була дуже скромна та проста людина, яка накривала всіх своєю любов’ю – як рідних, так і чужих. Так про майстра розповідають його онук Андрій та донька Ольга Назаренки.

Дуже любив фотографувати дітей і старших людей. Коли старенькі приходили робити фото на паспорт і шукали останні копійки, то фотографував їх задарма. А ще робив їхні портрети. Багато таких робіт і вигравали у різних
Дуже любив фотографувати дітей і старших людей. Коли старенькі приходили робити фото на паспорт і шукали останні копійки, то фотографував їх задарма. А ще робив їхні портрети. Багато таких робіт і вигравали у різних

Степан мав нелегке дитинство, бо народився перед війною, рано втратив батька, потім трьох братів, сам поховав маму. В 14 років пішов працювати на взуттєвий завод.

На виробництві Назаренко втратив ліву кисть, тому довелося шукати такий підробіток, який був би йому під силу. Так і прийшов до фотографії.

Мабуть, усі франківці пам’ятають фотосалон «Горизонт», до речі, він був найбільшим у Західній Україні. Там кілька поколінь франківців знімали свої найщасливіші миті життя – дні народження, випускні, весілля. Там роками і працював Степан Назаренко.

«Йому не треба було піару, – посміхається донька Ольга. – Там такі черги стояли! Було по 25 весіль на день. І батько знімав усіх, хто приїздив. Година відкриття чи закриття не мала значення».

«Коли буваю у друзів і передивляюся їхні фото, то переважно у кожного є дитячий знімок з м’ячем з того «Горизонту», у тому ж інтер’єрі, – розповідає Андрій. – Навіть кажуть: «Якщо у тебе нема фото з «Горизонту» – ти не франківець».

коли (2)

Андрій Назаренко каже, що дідусь там би й досі працював. Але в 2003 році «Горизонт» закрили, і це сильно підкосило здоров’я дідуся.

За словами Ольги Назаренко, незважаючи на те, що пережив її батько, він завжди був відкритим до людей. Дуже любив фотографувати дітей і старших людей. Коли старенькі приходили робити фото на паспорт і шукали останні копійки, то фотографував їх задарма. А ще робив їхні портрети. Цікаво, що багато таких робіт і вигравали у різних фотоконкурсах.

«Він жодну людину не проминав, – розповідає донька фотомитця. – Ніколи не знімав, аби зробити. Кожну зустріч з людиною, порт­рет якої він знімав, пропускав через себе. Тому таке розуміння дітей, бо сам дитиною багато пережив, тому такі глибокі та змістовні портрети старших людей».

Рідні Назаренка кажуть, його вистачало на всіх. Він випромінював тепло і любов. Це було і в фотографіях, які він робив, і вдома – у родинному колі. Але до себе Степан був дуже критичним.

Пані Ольга згадує, коли батько готувався до виставок, то приносив додому багато робіт і годинами їх роздивлявся.

«Десь ледь-ледь не те освітлення руки, він тут же брав знімок і розривав його, – говорить донька. – Що було нижче планки, яку він собі поставив, то не мало права на існування. Колись звання фотохудожник – воно було заслужене. Це був статус. Тато розповідав, що в ті часи десь 75 % перемог на міжнародних фотовиставках мали саме українці. Рівень був дуже високим. Наше фотомистецтво шанувалося. Дай Боже теперішнім митцям вловлювати ту глибину».

коли (1)

Також до Назаренка на фотосесії відправляли всіх зірок, які лиш приїздили до Франківська. Пані Ольга розповідає, що недавно відкриває газету і бачить величезне інтерв’ю зі співаком Дмитром Гнатюком, а там – батькове фото, яке він робив для Гнатюка у тому ж «Горизонті». Ще в його фотомайстерні були: танцюрист Махмуд Есамбаєв, співак Муслім Магомаєв, художник Іван Марчук, співачка Ніна Матвієнко, актор Микола Гринько та багато інших.

Найціннішою батьковою роботою для пані Ольги є портрет піаніста світового рівня – Святослава Ріхтера.

«Він також приїздив до Франківська і виступав у філармонії, тоді вона ще була у Народному домі на Шевченка, – розповідає жінка. – Тато мусив перевзутись у тапочки, аби не заважати йому грати, і так фотографував. Вийшла фантастична робота. І що цікаво, на ній не видно ні обличчя, ні інструмента. Там тільки обрив руки та могутній профіль Ріхтера. Ця робота мала чимало нагород».

Рідні фотомитця вдячні його колегам за бієнале, назване на честь Степана Назаренка, бо так про нього житиме пам’ять. А найбільше, серед робіт учасниківконкурсу, хочуть побачити такі, як робив сам Назаренко, – з любов’ю та душею.

P.S. Прийом портретних робіт на фотоконкурс триватиме до кінця березня. Про всі деталі можна дізнатися на офіційній сторінці конкурсу.

Донат
Читайте «Репортер» у  Telegram та Instagram  – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
 

Comments are closed.