Якщо потрапив сюди вперше, то спочатку виникає якесь подвійне відчуття. Підняв голову – бачиш, як гострі суворі вершини зникають у хмарах. Ця велич тривожить. Опустив голову – маєш надійну стежку (наші дороги бувають гіршими), всюди вказівники або маркування, доволі багато туристів. Зустрічні вітаються звично, посміхаються легко.
Та то не похід, а прогулянка стометрівкою. Але ж гори, краєвиди!
До теми. Чотири обличчя Ліона
Від ріфуджо Куро та штучного озера Барбелліно прокладені кілька цікавих і нескладних маршрутів. Якість стежок подекуди просто вражає
Італійське селище Валбондйоне розташоване приблизно за 50 км від знаменитого Бергамо. До речі, у світі Бергамо відомо не тим, що там народився театрально-кіношний Труффальдіно (його мешканці більше знають Арлекіна – це один і той самий персонаж), а історичною архітектурою. Ціле місто-пам’ятка, давнє, збережене, суб’єктивно – цікавіше за сусідній Мілан. Але про Бергамо якось іншим разом, бо нині йдемо в гори.
До теми. Мій дорогий Париж
Фото на тему «Знайди козла». Дуже важко зрозуміти, як можна легко пересуватися по стіні над прірвою на чотирьох копитах. Гірські козли людей не бояться. Полювання тут заборонене
Отже, Валбондйоне лежить в ущелині й за ним – лише гори, природний парк Оробі. Влітку сюди приїжджає купа народу з усього світу. Взимку тутешніми горами ходять лише експерти, досвідчені альпіністи, бо це небезпечно навіть за умови суперової роботи рятувальників.
Так, у січні 2012 року тут загинув Маріо Мереллі, один із найвідоміших італійських альпіністів. Йому було 49, за плечима, крім іншого, десяток восьмитисячників, два сходження на Еверест. При спуску з вершини Піццо Редорта (3038 м н.р.м.) Маріо закріпив страховку за великий камінь, а той зійшов з місця та впав у 300-метрову прірву разом із альпіністом. Ця гора була для нього «домашньою», як для карпатців, наприклад, Хом’як. Мереллі ходив на неї найчастіше – для підтримки форми…
Влітку аж такої небезпеки нема. Мандрувати можна легко, навіть з комфортом. Бачили багато таких туристів: футболка, шорти, бейсболка, дуже добрі чоботи, темні окуляри, рюкзак не важче 5 кг. Десь у кишені ще мають бути дві картки – банківська та альпклубу Італії – САI (Club Alpino Italiano). Намет, спальник, їжу тоді можна не брати, адже нічліг і харчування у притулках (ріфуджо) коштуватимуть значно дешевше, плюс страхівка.
«Звичайне» страхування у горах не діє. Звісно, вам завжди допоможуть, навіть з гелікоптером, але рахунок може вразити. Тому багато італійців платять за членство в альпклубі (приблизно 250 євро на рік) у першу чергу через страховку та знижки у притулках.
САІ – не просто потужна громадська організація, яка залучає людей, навчає, організовує походи тощо. Клуб має осередки у кожній провінції, а також нерухомість, наприклад, ті ж притулки. У місцевих горах альпклуб Бергамо володіє 12 ріфуджо. Їх на сезон з 1 травня по 1 листопада орендують місцеві підприємці. Взимку притулки закриті, бо, ще раз нагадаємо, тоді тут ходять лише справжні альпіністи, а їх одиниці.
Від Валбондйоне (900 м н.р.м.) до найближчого притулку – ріфуджо Куро (1915 м) – приблизно 3,5-4,5 години неспішної ходи. Підйом не є крутим. Втім, десь після двох третин дороги є можливість обрати: або легше / довше – так звана панорамна стежка для початківців, або швидше / важче – для експертів, «чайникам» туди краще не пхатися. Якщо зупинитися на хвилинку на тій панорамній стежці та озирнутися, одразу розумієш її назву, бо від краєвиду захоплює подих.
Господар притулку Фабіо Аріцци (зліва) журналіста з України бачив уперше. Він із Валбондйоне, типовий «гуцул». Має навіть свій особливий міцний напій на місцевих травах – як у кожного карпатського ґазди є власні «корінці»
Притулок Куро (www.antoniocuro.it) названий на честь Антоніо Куро, колишнього президента альпклубу Бергамо. Ріфуджо цікаве тим, що стоїть на березі доволі великого штучного озера Барбелліно. Його створила італійська енергокомпанія ENEL, яка ще в 1931 році збудувала тут ГЕС, перекривши греблею улоговину, куди збігають два великі потоки – Серіо й Тробіо, а ще кілька малих.
Взагалі з водою у цих горах проблем нема, дуже чисті потічки, водоспадики чи не на кожному кроці. Озеро гарне, особливо вранці й за доброї погоди. Кілька разів на рік греблю відкривають, аби скинути зайву воду. Тоді тут виникає найвищий в Італії та другий у Європі водоспад – 315 метрів. На це видовище зазвичай збирається багато туристів.
Фабіо Аріцци, підприємець, який щороку орендує в альпклубу притулок Куро, запитанню, чи не шкодить ГЕС навколишньому середовищу, відчутно здивувався.
«Яким чином? Ні, жодних проблем, – каже він. – Навпаки, звідти отримують електрику 52 000 родин, підприємства, установи. Крім того, ГЕС фінансово допомагає розвитку туризму, охороні природи і т. д.».
Висновок із цього може бути лише один, хоч і банальний – якщо будувати з розумом і повагою до природи та людей, буде лише добро.
За словами Фабіо, притулок рентабельний. У кімнатах на 4-6, 8-10 або 12 осіб можуть розміститися 92 туристи. За сезон мають приблизно 1600 гостей. Є бар, дві ресторанні зали. Дуже пристойна вечеря на п’ятьох плюс глечик вина – до 50 євро, як і десь внизу, в місті. Годують смачно, порції велетенські. Нічліг вартує 10 євро з особи, але може бути й безкоштовним, якщо в загальній кімнаті, на нарах, зі своїм спальником. Душ – 3 євро. І треба зауважити, що такі ціни – для чужих, члени альпклубу мають на все до 40 % знижки.
Від притулку Куро є кілька маршрутів до найближчих вершин або ріфуджо. Ходити неважко й цікаво. Стежки зроблені на віки, але подекуди вони ховаються під снігом. Пейзажі, сонце, сніг, квіті на камінні створюють просто неймовірний настрій.
Але на сонце треба зважати, бо воно тут якось дуже близько – гаряче, бачить добре й палить усе, що знайде. При чому на льодовик чи великі кавалки снігу його променів не вистачає, а от на тілі туриста може просмажити навіть кінчики пальців.
До сусіднього озера – теж Барбелліно, але «натурале» (природне, 2128 м н.р.м.) – дійшли за пару годин. Є там і своє ріфуджо. Посиділи на березі озера, перекусили. Пейзаж – казка, настрій – пісня. А от спати потім було непросто. І шкіра з рук, ніг, шиї злізала ще понад тиждень…
Звісно, мандруючи чужими горами, обов’язково згадаєш Карпати. Про сміття помовчимо: це проблема людська, а не гірська. А от чи варто в обсерваторії на Чорногорі, крім наукових речей, створювати притулок – 100 %! Коли щось робити із розумом і повагою, то буде лише добро.
