Цього разу відзначаємо відомого прикарпатського письменника, народного депутата першого демократичного скликання, депутата обласної ради. За його черговий полум’яний виступ на сесії облради. Таких важких часів, як зараз, Україна ще не мала, повідомив Степан Пушик…
Він згадав 24 серпня 1991 року, свої твори, роль письменника в суспільстві, Спілку письменників і війну влади проти неї, Шевченківську премію та її «ганебний фарс»…
«Я був на 50-річчі премії, там завжди були прем’єри, президенти, і весь цвіт держави завжди приходив відзначати в той день свято, – сказав Степан Пушик. – І раптом це все звелося до рівня Ганни Герман. І мені стало дуже-дуже сумно, що ця велика Україна, одна з найбільших держав в Європі… Таке не може бути ні у Франції, ні в Німеччині…І не було такого в нашій історії, щоб той народ раптом обрав людожерів».
Тут Пушик перейшов на владу. Згадав нинішнього прем’єра, який, за словами письменника, є настільки обмеженим, що не може навіть вивчити українську мову, зате керує державою, і ним, і всіма іншими…
«За що таке? Де інтелігенція? Перед виборами я бачив, що мої колеги, хто тихенько, хто підпільно, йшли агітувати за Регіони, – обурювався письменник. – Що сталося з вами, гуцули дорогі, керівники Косівського і Верховинського районів? Невже ви продалися настільки?!».
Зал кілька разів перебивав його оплесками. Особливо, коли Пушик говорив про те, що, йдучи по вулиці Шевченка, можна впасти та розбити носа. А новий пам’ятник Кобзареві назвав «Сюсею в парку»…
І усе б нічого. І усе би правильно та чесно. Якби два тижні тому Степан Пушик не зустрічав усміхнено ту саму Ганну Герман, не сидів би у першому ряді та не слухав би мовчки, як вона вихваляє нинішню владу. От, якби тоді та з тим же запалом! А так… Можна лише здогадуватися, що він думає насправді.
