Минулого тижня у Микуличині відкрили новий пункт бригади екстреної медичної допомоги. Тепер швидка виїжджатиме у гірські села не з Яремчого чи Ворохти, а звідси. Ми поїхали в район разом Володимиром Похмурським, головним лікарем обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, щоб побачити все на власні очі та ще й розпитати його у дорозі.
Медичну реформу на Франківщині почали з 2012 року. Тоді ж районні лікарні передали усі пункти швидкої допомоги обласному центру, який нині очолює Похмурський. А далі він усе розповідає сам…
Про зміни в системі
Нам вдалося мобілізувати кадри й подолати підсвідомий опір медиків, які боялися змін. За цей час 130 наших фахівців училися за кордоном, ще вісім міжнародних навчань для них провели тут.
Досі переживають і потроху відходять ті, хто фізично нездатний виконувати таку роботу. Аби врятувати хворого, інколи треба стати на коліна й півгодини «качати». А літня людина не завжди на таке здатна… Зрозуміло, що люди опираються, бо, втративши роботу, залишаться ні з чим. Але це вже питання соціальних гарантій від держави.
На машинах ми поставили навігатори, щоб знати де й коли знаходиться кожна машина. До цього швидка в усіх районах витрачала 610 тонн пального на рік. Взявши машини під контроль, ми за два роки зменшили кількість викликів на понад 70 тисяч. Швидкими перестали їздити по гриби, на бульбу чи просто зливати бензин. Витрату пального зменшили вдвічі – до 370 тонн.
Про організацію
Нині маємо три незалежні швидкі: обласна, міська й калуська. Калуш і Франківськ нам не підпорядковуються, бо така вертикаль просто не вигідна тим керівникам, адже вони тоді не матимуть впливу. Хоча всі три станції швидкої фінансуються з обласного бюджету. Наприклад, на утримання міської станції у Франківську бюджет перевитрачає кілька мільйонів на рік – окремо оплачують роботу керівництва, бухгалтерії, відділу кадрів, автомобільного господарства. А за якістю допомоги вони значно відстають.
В області маємо 73 бригади. По Франківську на виклики їздить одна наша бригада, решта працюють у районах. У франківській бригаді – вісім сертифікованих інструкторів: чотири лікаря і чотири фельдшера.
Кожне районне відділення має бригаду класу «С», найбільш кваліфіковану. П’ять таких спецбригад рівномірно охоплюють область. У них є обладнання, яке дозволяє транспортувати хворого на далекі відстані, дихальна апаратура тощо.
Наприклад, якщо раніше у Рожнятівському районі ставалася якась біда, то їхала місцева машина, яка везла хворого в Рожнятів. Сьогодні до пацієнта з гострим інфарктом міокарда чи важкою травмою їде спецбригада з Долини, яка одразу може завезти його у Франківськ. І минає рожнятівську лікарню, яка не має умов для лікування такого пацієнта. А з черепно-мозковими травмами звідти ми возимо в Калуш, бо там є найближчий нейрохірург.
Про роботу на Яремчанщині
На території Яремчанської міської ради ми мали дві бригади у Яремчому та одну у Ворохті, де умови перебування більш-менш нормальні. В Яремчому ж медики швидкої не мають свого місця, бо базуються у приймальному відділенні міської лікарні. Тепер і Яремче, і Микуличин, і Ворохта матимуть по одній бригаді.
У Микуличині чергова бригада матиме дві кімнати. Одну для прийому людей, іншу – щоб зберігати медикаменти, відпочити між викликами. Для людей, які працюють цілодобово, нормальні умови вкрай важливі, щоб після важкого виклику прийняти душ, сходити в туалет, випити кави, нагріти канапку, задерти ноги і прийти до тями, відновитися. А в Яремчому вони весь час в коридорі.
Яремчанське відділення отримує майже чотири тисячі викликів на рік. З них більше половини – на Микуличин і далі в гори. Відстань від бази в Яремчому до нової бази в Микуличині – 11 км. Якщо їхати з Микуличина і повертатися на базу, то економимо на одному виклику як мінімум 22 км. Це дозволить економити понад чотири тонни пального на рік і зменшить пробіг спецтранспорту на 25 тис км. Зменшимо і час доїзду до пацієнта на 20 хвилин.
Що побачив «Репортер»
По дорозі до Микуличина заїжджаємо до Яремчанської центральної лікарні. Пункт швидкої допомоги там – на першому поверсі, поряд з приймальним покоєм. А приймальний покій – це чергова з журналом, яка сидить за столом одразу в коридорі. За нею – дві комірчини швидкої, малі, темні, без жодних умов.
У Микуличині умови значно кращі. Фельдшер швидкої Валентина Мироняк раніше якраз працювала в Яремчому, каже, – різниця відчутна.
«Тут можна буде спокійно сісти почитати й пописати. Адже після кожного виклику ми заповнюємо журнали, розписуємо ліки, – розповідає Валентина. – А в Яремчому, бувало, навіть приймали пацієнтів, які приходили до лікарні».
У Микуличині під швидку виділили частину приміщення сільської амбулаторії з окремим входом і під’їздом. Ремонт зробили спільними зусиллями села і громади. Є кімната відпочинку, пост, туалет і робочі комірки. У приміщенні світло й тепло. Згодом працівники обіцяють облаштувати пристойний затишок.
Тішаться такому сусідству і медики амбулаторії.
«Ми раді, бо і нам в амбулаторії зробили ремонт, перепланували приміщення, говорить медсестра Тетяна Калинчук. – Ми обслуговуємо людей до 17 години, а після вже викликають швидку. Тож люди теж питаються, чекають. Тим більше туристів у нас тут багато».
