Ворохтянська дитячо-юнацька спортивна школа колись на всю Україну славилася своїми учнями. Нині вона, як і тамтешні найвищі у країні трампліни, просто у жахливому стані. Тренуватися дітям немає на чому, комбінезони латані-перелатані, а черевики підбиті болтами. При цьому у школі ще й пересварилися частина тренерів і директор — звинувачують одне одного у неробстві.
База «Авангард» розташована на самому початку Ворохти, тут же й дитяча школа. Ще здалеку помічаємо дітей у комбінезонах і прямуємо за ними. Минаємо три високих трампліни, які, здається, скоро розсипляться від часу, і по болоту йдемо до маленького — 15-метрового. Саме тут діти і стрибають. Скажемо одразу — і той трамплін виглядає страшно.
«Коли його ремонтували?», — питаємо у першого ж тренера.
«Та так, щось із року в рік підновлюємо», — відповідає Тарас Попович. І зразу додає, що ситуацію у школі плачевна.
«Розумієте, по списках у нас багато дітей, але забезпечити інвентарем не можуть навіть десятьох. От прийшли діти і сидять, чекають, поки інші потренуються, аби перевдягтися, а то вже все мокре, — каже тренер. — Директор багато чого обіцяв — і інвентар, і автобус, дітей возити, нічого нема, лиш погрожує, що як буде все іти такими темпами, то школу закриють».
До розмови підключається ще один тренер — Василь Мегащук. За його словами, все в них тут на ентузіазмі, мовляв, хоче тренер, аби його учень чогось добився, то сам купує лижі, шоломи, комбінезони. А коштує це по кількасот євро. Самі возять на змагання закордон, самі й візи відкривають. А в школі, каже, нічого не робиться.
Ідемо дивитися саму школу. Тут навіть немає роздягалки для дітей — перевдягаються у тренерській, холодно, стіни потріскані, підлога прогнила. Нема й санвузла, аби діти могли помити руки чи сходити в туалет. Тренери вкотре повторюють — усе обіцяли. Навіть кажуть, що була домовленість здавати зі своїх премій, аби щось ремонтувати чи купувати. Гроші здали — результату ніякого. Показують черевики, які підкручені болтами, і комбінезони, де латка на латку вилазить. Мовляв, іншого нема, доводиться ремонтувати самим. При тому жаліються на безініціативність директора: в того лиш обіцянки і погрози — звільню, зменшу ставку і т.д. Кажуть, у нього конфлікт чи не з половиною тренерів.
Дмитро Дутчак на посаді директора школи майже два роки, і сам він говорить, що у школу його призначили на чотири роки — з умовою, якщо зможе виправити ситуацію, то працюватиме, а ні — то до побачення. Він визнає, що проблем чимало, та найбільша у відсутності фінансування та інтересу держави до цього виду спорту. Хоча сама школа є на балансі фізкультурно-спортивного товариства «Україна», але грошей вони звідти не бачать, фінансуються лиш з обласного управління спорту і то вистачає лиш на зарплату. Ще одна біда у тому, що в школі мало дітей — якщо у списках 220 учнів, то по факту займаються десь 20. Все ж каже, справа потроху іде.
«Ми все ремонтуємо своїми силами, от недавно нам 50 м2 щіток дала федерація лижного спорту. Це капля в морі, але є, — перелічує Дутчак. — Дуже потрібні перехідні трампліни, от зараз розчислили ліс і на зиму плануємо зробити сніговий. І діти потроху пішли».
Чи справді є конфлікт у колективі? Дутчак каже — так.
«Я хочу, аби тренери працювали, а вони мені доказують, що дітей немає, інвентаря нема, трамплінів нема, — апелює директор. — Якщо так розібратися, то у мене тренери навіть не можуть провести урок. От, вчить він дітей три роки, а вони ще навіть не стрибають. Писали на мене скаргу в управління спорту, я пішов туди, кажу, присилайте комісію, хай розбирається».
З тих розмов виходить замкнене коло: нема грошей — нема умов — нема дітей. І є чималий конфлікт всередині колективу. Прокоментувати ситуацію ми попросили в обласному управлінні спорту.
«На жаль, ні трампліни, ні сама база не належить до компетенції управління молоді і спорту, — каже його керівник Ростислав Микитюк. — Вони належать профспілкам, а ті здали це в оренду інвесторам на 49 років, з умовою, що ті утримуватимуть трампліни і школу. У 2015-му, коли тут був з візитом міністр спорту Ігор Жданов, ми показували йому ситуацію, заводили у школу. Стан дійсно жахливий».
Микитюк додає, що до 2015 року такі школи отримували фінансування з обласного бюджету і з фонду соціального страхування по втраті працездатності, з того часу оплата з фонду не передбачена. Держава виділила субвенцію — її розділили між школами і справді грошей там вистачає лиш на зарплату.
«Щодо конфлікту, то у 2014 році прийшов новий директор, він був рекомендований нам міністерством і федерацією зимових видів спорту, — каже він. — Він ставив вимоги і пішов конфлікт, бо наводив факти, що, бувало, тренери не приходили на заняття або ж діти вчаться по 2-3 роки, а ще не стрибають. Говорять про комісію — чомусь звикли, що приїде дядько з Києва і наведе порядок, а порядок треба наводити самим. Шукати інвесторів чи навіть зробити ремонти якісь. Ми зараз будемо ставити питання про перебування директора на посаді, але знову ж таки — школа не підпорядковується управлінню, це відомча школа товариства «Україна», а ми лиш погоджуємо кандидатуру. Будемо шукати вихід».
Щодо найближчих перспектив, то зараз іде реформування спортивної галузі, і змін мають зазнати всі подібні школи в області. У червні по закінченні навчального року їх поставлять перед вибором — якщо хочете і далі отримувати кошти з обласного бюджету, то маєте перейти у комунальну власність.
«Товариства їх не фінансують, не помагають, значить, мають відійти у бік, — каже Микитюк. — Тоді вже обласна рада зможе призначати керівника, ставити йому питання, тоді, можливо, буде більше коштів на ремонти та інвентар».
Comments are closed.