«Нам треба серйозно поговорити». Саме з цього 21 березня почав своє чергове відеозвернення до франківців міський голова Руслан Марцінків.
Нині він продублював тему повітряної тривоги ще раз, пише Репортер. Мовляв, сирена гуде, а людям байдуже.
Мав вчора необхідність із військовою потребою проїхатись містом і спостерігав, як люди просто сидять на зупинках, а сім’ї з дітьми гуляють… Наголошую! Зараз треба бути максимально уважними! – каже міський голова. – Справді, декілька днів поспіль в Івано-Франківськ не прилітали ракети. Але це не означає, що ворог забув про Івано-Франківськ! Вчора по Рівному вдарили ракети. У Львів прилетіли після того, як сирени звучали декілька годин поспіль. Щодня повітряні удари прилітають на територію України. І щодня є небезпека для нашого регіону. Жодна тривога не є навчальною! Не нехтуйте своєю безпекою та безпекою своїх дітей. Небезпека є!
Мер, звісно, сьогодні молодець, хто б сперечався, без жодної іронії. Роботи в нього купа і справляється він з нею добре. Та виглядає, що саме говорити нам таки треба серйозно. Бо небезпека справді є. Поки у ворога ще лишилися ракети, жодне місто в Україні не може вважатися абсолютно безпечним.
Але куди мають подітися свідомі люди, яких сирена застала на вулиці? З магазинів їх виганяють, заклади просто закривають двері. Де зараз у Франківську є укриття, більшість навіть не підозрює.
Невелика довідка просто для загального розуміння:
Споруди цивільного захисту поділяються на три види: сховища (призначені для захисту від ядерного удару з усіма відповідними атрибутами), протирадіаційні укриття (там захист менший) і найпростіші укриття (цокольні приміщення, підвали тощо). Найпростіших у Франківську можуть бути сотні, достатньо відкрити двері.
На початку лютого більшість ЗМІ у багатьох українських містах робили огляди укриттів. Міськрада Івано-Франківська навіть опублікувала інтерактивну карту. Після того, як у Маріуполі окупанти скинули надпотужну бомбу на театр, де у підвалі ховалися люди, виникла загальна думка, що про укриття краще мовчати. Інакше вороги все знатимуть та обов’язково битимуть саме туди.
Для оточеного героїчного Маріуполя, інших прифронтових міст, які бомблять або обстрілюють з артилерії, – напевно, правильно. Але невже хтось справді думає, що ворог битиме по тиловому Франківську саме за списком із, наприклад, 100 укриттів? І то ракетами «Калибр» або «Кинжал», кожна з яких коштує мільйони доларів. Випустити таку ракету, щоби влучити саме у підвал магазину N на вулиці X – серйозно? Чи відправити 50 ракет, чітко за інтерактивною картою. Хоча, звісно, ворог у нас підлий і хворий, розуму в нього нема…
Втім, сьогодні навіть немає сенсу вбивати ці огляди укриттів в інтернеті, бо публікації є в архівах. По Україні це тисячі статей, вони нікуди не поділися. Їх писали не ідіоти/запроданці/шпигуни, як зараз кричать у соцмережах, а нормальні журналісти, які відповідали на запит читацької аудиторії. Ну, зараз той запит докорінно змінився, але то лише в мережі. У житті воно все інакше, простіше, конкретніше.
Читайте: Гості на “після війни”. Як іноземці підтримують українців, бронюючи житло через Airbnb
Але добре, нехай, будемо дути на холодне та про всяк випадок не писати в інтернеті про укриття у Франківську. То куди подітися людям, особливо переселенцям, котрі в місті нові, якщо сирена захопила десь на вулиці? Легко порадити не нехтувати небезпекою, і що?
Вихід є, дуже простий. У США не буває платних громадських вбиралень. Там ти можеш безкоштовно сходити в туалет у будь-якому закладі. У них це просто норма.
Так само можна у Франківську принаймні просити керівників установ, крамниць, кафе, будь-чого, де є підвал, пускати до себе людей на час повітряної тривоги. А на дверях причепити простенький папір – «Укриття».
Лише тоді можна буде дорікати людям, які не зважають на сирени та залишаються на вулиці. Бо сьогодні, якщо вже почув те завивання, то хіба лягати на бруківку й закривати голову руками.
Андрій Філіппський
Уроки за розкладом, ЗНО – під питанням. Як уже тиждень навчаються франківські школярі
