Ще 3 березня Президент підписав закон «Про добровільне об’єднання територіальних громад» і по всіх областях закипіла робота. В Україні почалася територіальна реформа, яка змінить вигляд усіх районів. Що таке об’єднана громада, куди дінуться сільські голови і чим загрожує самостійність – розбирався «Репортер».
Зараз уже нікому не треба доводити, що села занепадають. Лише в одиниць є пробивні голови, які здатні знайти гроші хоч на якийсь розвиток. Аби переломити цю тенденцію, держава пропонує тим же селам, селищам і містам об’єднуватися в одну територіальну громаду. Мудрість не нова – гуртом і батька легше бити, плюс до цього обіцяють більше повноважень і грошей.
Спершу про гроші.
«У 2014 році, до перегляду бюджетного кодексу, сільські бюджети отримували 25 % податку на доходи фізичних осіб, – пояснює керівник обласного Офісу реформ Дмитро Дзвінчук. – Зараз вони не отримують нічого, крім субвенцій з районного бюджету на освіту та медицину, гроші на зарплату та комунальні. А об’єднана територіальна громада отримає стільки ж податків, скільки й міста обласного значення, тобто: 60 % податку на доходи фізичних осіб, 25 % екологічного податку, 5 % акцизного, 100 % єдиного, 100 % податку на прибуток власних комунальних підприємств і 100 % податку на нерухомість».
Також громада може претендувати на інвестиції та гранти з фонду регіонального розвитку.
«Фонд працюватиме тільки з такими громадами, з окремими селами – ні, – додає Дзвінчук. – І тих варіантів, що голова пише в РДА, «прошу виділити на ремонт даху», більше не буде. Тільки підготовані проекти і через програми. Плюс держава гарантує, що така громада матиме спрощений доступ до зарубіжних інвестицій. Бо якщо приходить закордонний інвестор, він нині місяцями оббиває кабінети, аби отримати дозвіл, що він вкладе в певну територію. Нині говориться про те, що територіальна громада сама отримуватиме погодження з Києва за спрощеною процедурою».
Натомість на таку громаду покладається й більше обов’язків. Вона мусить вирішувати усі місцеві питання: ремонт доріг місцевого значення, житлово-комунальні послуги, освітлення вулиць, вивезення сміття, пасажирські перевезення і т. д. Плюс до всього – для самих мешканців має спроститися доступ до соціальних послуг, адже по суті райони розбиваються, і по субсидії, соцдопомоги, реєстрацію прав власності, заміну паспортів треба буде їхати у місто – центр громади.
Об’єднають громади не абияк. Аргументи – в тому селі наша родина, то з ними дружимо, а з хлопцями з того наші билися на дискотеці, з ними не дружимо – не пройдуть. Громада має бути спроможною. Що це таке?
«Прописана методика формування спроможної громади, – пояснює Дзвінчук. – Перше – відстань до надання першочергових послуг: пожежної, медичної, муніципальної поліції, адже передбачається, що кожна громада матиме відділення муніципальної поліції, яка не є складовою МВС. Це має бути 20-25 км від центру до найдальшого села. Друге – економічна спроможність. Тобто ми прораховуємо паспорт громади і там оцінюємо кількість мешканців, територію, інфраструктуру – школи, дитсадки, ФАПи і т. д. Важливо, чи вони здатні, об’єднавшись і отримавши ті всі податки, забезпечити себе».
Якраз цього понеділка, 18 травня, відбулося засідання регіональної робочої групи з питань перспективного плану формування територіальних громад, де кожна РДА показувала, які паспорти громади бачить у себе.
Так Косівський пропонує п’ять громад з центрами у Косові, Космачі, Кутах, Рожневі та Яблуневі. Рожнятівський – чотири: Брошнів-Осада, Рожнятів, Перегінське, Спас. Рогатинський хоче два – у Рогатині та Букачівцях, правда, попросили ще трохи часу подумати, бо може і третя у них вийде.
З Яремчанською громадою все просто – Яремче, Ворохта, Поляниця, Татарів, Микуличин і Яблуниця – тобто всі населені пункти Яремчанської міськради. До слова, в деяких планах є випадки, коли населений пункт одного району хочуть приєднати до громади з іншого. Закон це не забороняє, але потрібна буде згода Верховної Ради. Одразу додамо, що вихід за межі області не передбачено.
Далі ці плани підуть у міністерство регіонального розвитку на експертизу. Після погоджень чи зауважень їх знову допрацюють з районами. До 1 червня планують представити Кабміну.
Втім, це зовсім не означає, що саме згідно з цими проектами і будуть створені громади. Це лише модель – як було б добре. Сама ж ініціатива має йти знизу – від війтів і депутатів. Процедура непроста – обговорення, узгодження, сесії, протокол намірів, висновок про юридичну правильність з ОДА. Знову обговорення і договір про об’єднання. Саме ж рішення про утворення територіальної громади прийматиме сесія облради.
«Процес буде тривалим і непростим, – каже Дзвінчук. – Є непорозуміння між певними селами, є несприйняття в історичному плані. Я був би ідеалістом, якби вважав, що всі прочитають закон і методику, але найбільше мене дивує, коли голови, активісти, не прочитавши, вже кричать: «Ми не хочемо!». До речі, для тих, хто не хоче, теж є варіант. Можна жити по-старому, окремим селом, але відповідно й без будь-яких фінансових преференцій…
Що ще важливо? Попри те, що в законі не прописано, до якого саме числа мають бути створені ті громади, є одна ключова дата. 25 жовтня – місцеві вибори. Логіка підказує, що на них мали б обирати керівництво уже нових територіальних громад. А тут усе дуже непросто. З одного боку – залежить від того, чи буде ця громада уже створена. З іншого – чи буде новий закон про ті ж вибори. На сьогодні є лиш перша зміна у законі про місцеве самоврядування – де замість посади сільського голови введена посада старости. У громаді ж має бути голова, усі ті старости мають бути членами виконкому, плюс кожне село в раді територіальної громади повинні представляти депутати. Але як їх усіх обирати – у Києві ще думають.
Comments are closed.