Директор видавництва «Лілея НВ» Василь Іваночко вже майже два місяці шукає рекламний щит-спотикач, який стояв поруч із його книжковою крамницею на франківській стометрівці. Вже й у прокуратуру звернувся, а відповіді нема.
Переплутали з німцем
За словами Василя Іваночка, все почалося з того, що до магазину «Сувенірний штаб Станиславова», розташованому в його книжковій крамниці, прийшли невідомі люди та сказали продавцям, що цей заклад є «розсадником фашизму в місті». Також «гості» вивчали асортимент, певно, шукали заборонений товар.
«Мої дівчата їх засміяли й вони повтікали, – каже Іваночко. – А через тиждень чи півтора з’явилися міліціонери, які сфотографували щит з усіх боків і забрали його з собою. Я про це й не знав, то мої колеги йшли та побачили, а потім спитали мене, що сталося. Виходить, що сперли. Не міг подумати, що рідна міліція вкраде. Був би знав, то прив’язав би, як ровер прив’язують».
Той невеличкий спотикач стояв упритул до стіни біля входу на крамниці, не на дорозі, перехожим не перешкоджав. На ньому була рекламна інформація, а з ілюстрацій – українська вишивка та фото дивізійника. «Колись ми робили альбом про дивізію СС «Галичина» й вибрали звідти дивізійника в однострої, – говорить Василь Іваночко. – Напевно, вони порахували його за німця та вирішили забрати. Але хоч би пояснили».
Тарас Зень, власник «Сувенірного штабу», відомий у місті пластун і громадський діяч, каже, що макет спотикача він робив сам. У магазині продавалося багато продукції на тему УПА: значків, магнітів тощо. Тому вирішили поставити рекламу, тематично прив’язану до товару. І хоч зараз там подібного краму поменшало, щит залишався.
«Це фото вояка дивізії, – стверджує Зень. – Спершу думав ставити упівця, але тема УПА популярніша. Вояків дивізії рідше використовують у рекламних речах, тому вирішив узяти дивізійника».
Тарас Зень зауважує: щоб потрапити до «Сувенірного штабу» треба пройти через книгарню, тому щит суттєво допомагав їм у залученні покупців. Але зізнається – спотикач стояв без дозволу. Каже, коли виробляв вивіску до магазину, то бігав за дозволом кілька місяців, тому на дозвіл для спотикача сил просто не вистачило. І підкреслює, що його магазин залишається єдиним у місті, де можна купити червоно-чорний прапор та українські диски. Однак, за його словами, усе це є нерентабельним, тож, мабуть, і ця крамниця скоро закриється.
У рамках наведення порядку
Аби з’ясувати, куди забрали щит, Василь Іваночко написав до прокуратури: акцентував, що люди в формі міліції вилучили рекламоносій, зробили це без його згоди та жодних пояснень, тож є підстави вважати, що факт має ознаки крадіжки. Минуло півтора місяця, як чекає відповіді.
Як каже прес-секретар обласної прокуратури Людмила Гласова, таке звернення до них дійсно прийшло по пошті. І, за її словами, вони вже давно на нього відповіли – певно, не дійшло, тому відправлять ще раз. У відповіді прокуратура вказала, що то було вилучення рекламного щита за рішенням виконкому. А начальник відділу дільничних направив туди інспектора – для забезпечення громадського порядку під час вилучення. Правда, за саме вилучення відповідали не правоохоронці, а муніципальна інспекція з благоустрою та міський рекламно-інформаційний центр (МРІЦ).
«Ми забирали пішохідні спотикачі, – говорить керівник муніципальної інспекції з благоустрою Степан Кукула. – Розпорядженням міського голови була створена комісія, яка й вилучала. На всі спотикачі, які ми забирали, були вручені приписи. Ми спершу їх рознесли, а перед Великодніми святами та Днем міста працювали із вилученням».
Крім цього, Кукула стверджує, що його працівники неодноразово письмово попереджали усіх підприємців про необхідність демонтажу незаконної реклами.
Зараз спотикач із дивізійником зберігається у КП «Міськсвітло», бо вони, за словами Степана Кукули, допомагали його демонтувати. Аби повернути щит, підприємцю треба сплатити 850 грн. за протокол плюс витрати, які понесло «Міськсвітло». Та навіть якщо й не захочуть забирати – платити треба все одно.
Дивна вибірковість
До речі, за словами керівника КП МРІЦ Вікторії Шахоріної, є рішення виконкому, яке забороняє встановлення спотикачів у центрі міста. «Найлегше порушувати законодавство, посилаючись на націоналізм чи партійність, – каже вона. – Проте мені здається, націоналізм, у першу чергу, передбачає виконання законів. А в центрі спотикачі повністю заборонені. Що ж стосується інших частин міста, то можна отримати дозвіл на їх встановлення. Процедура оформлення дуже проста, коштує це приблизно 25 грн. на місяць».
Що ж робити тим підприємцям, крамниці яких розташовані в центрі? Методів реклами, каже Шахоріна, є багато – починаючи від преси, радіо, ТБ і закінчуючи білбордами. «Про те, що ця крамниця знаходиться саме там, свідчить вивіска, – говорить керівник МРІЦ. – Спотикач – це не засіб реклами, а перелік товарів чи послуг. Такого в центрі міста просто не може бути».
Усе ніби правильно. Якби у цей же час по місту не стояли інші щити. Якщо фахівцям їх не видно, то можемо підказати: два стоять поруч із Ратушею – під «Бочкою», а ще два – біля магазину «Ельдорадо» на вулиці Новгородській. І поки їх не заберуть, спотикач-дивізійник виглядає репресованим.
«Я не можу щодня ходити по спотикачах, – відповів «Репортеру» на це Степан Кукула, – ходжу вибірково». І ми ж про те саме – про вибірковість.
Comments are closed.