Розбір польотів: як живе аеропорт Івано-Франківська (ФОТО)

Минулого тижня мер Івано-Франківська Руслан Марцінків заявив, що місто готове «викупити аеропорт і навести з ним порядок, там вже міжнародну ліцензію забирають і міжнародні літаки не зможуть літати».

«Репортер» вирішив у деталях дізнатися, чим живе летовище, як планують його розвивати нинішні керівники, та який саме порядок збирається наводити там міський голова.

Мер має претензії

Для початку трошки історії. Перший пасажирський політ із Франківська відбувся ще у 1959 році. Через три роки в селі Опришівці почали зводити перший аеровокзал. У 1992 році аеропорт отримав статус міжнародного, у 2002-му його передали у комунальну власність області. Першим орендарем стало ПП «Явсон», а у 2005 році – ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття». У 2010 році депутати облради зобов’язали Івано-Франківську ОДА передати аеропорт у концесію (договір на право користування). Був конкурс. Комісія визнала переможцем ТзОВ «Скорзонера». Із фірмою підписали договір, за яким майновий комплекс «Міжнародний аеропорт Івано-Франківськ» (до якого входять ще й летовища у Коломиї та селі Черганівка Косівського району) передали в експлуатацію на 30 років. Разом з тим був укладений інвестиційний договір, за яким компанія має протягом дії концесії вкласти в розвиток аеропорту 50 млн грн, а також зберегти статус міжнародного.

Власне господарюванням в аеропорту і незадоволений нині мер.

«Аеропорт передавався в концесію за умови, що він функціонуватиме як міжнародний і буде розвиватися. Сьогодні розвиток дуже повільний. Ніхто не може сказати, що у нас сучасний аеропорт, – каже Руслан Марцінків. – Окрім того, показовим є факт, що минулого року спробували зайти «Турецькі авіалінії» і було зроблено все, щоб вони пішли. Для Франківська аеропорт є дуже важливим. Бізнесові стосунки й розвиток туризму не можна розглядати без сучасного авіасполучення. Тернопіль і Чернівці не мають аеропортів, тому це наша конкурентна перевага. Пройшло майже 10 років, розвитку немає. Позиція орендарів для мене є дуже дивною».

Вихід із ситуації мер вбачає у створенні на базі аеропорту спільного комунального підприємства міста та області. Відповідне звернення до облради та ОДА Марцінків зачитав на позачерговій сесії міськради у вівторок, 18 липня. Мовляв, умови договору концесії не виконуються, а місто готове вкладати кошти в розвиток аеропорту.

А от скільки коштуватиме міському бюджету утримання й модернізація летовища, Марцінків сказати не зміг. Мовляв, питання потребує вивчення та обговорення.

«Вважаю, що на першому етапі місто і область можуть забезпечити функціонування такого підприємства. Далі місто може залучати кредитні ресурси. Наприклад, від ЄБРР. Такий досвід у нас вже є, – говорить мер. – А ще залучати нові авіакомпанії, які б платили за користування аеропортом. Чим більше авікомпаній користуються, чим більше є пасажирів, тим більше аеропорт має коштів для того, щоб вкладати їх в інфраструктуру. Чому зараз цього не роблять – найбільша загадка для мене».

Має претензії міський очільник і до сплати орендної плати за землю. За словами мера, незважаючи на те, що будівля аеропорту – обласна власність, ділянка, на якій він стоїть, належить місту, але свого часу договір оренди на землю не уклали, тому «Скорзонера» заборгувала міському бюджету кілька мільйонів гривень.

Інформацію про скасування міжнародних рейсів, каже мер, прочитав у ЗМІ. Крім того, зробив такий висновок зі скасування рейсів «Турецьких авіаліній». «Необов’язковість», – саме таким словом описує Марцінків-пасажир свої враження від аеропорту. Каже, літає не дуже часто, востаннє – кілька місяців тому до Варшави.

Нормальні справи

А от в ОДА претензій до «Скорзонери» щодо дотримання умов концесії не мають. За словами Сергія Подошви, заступника директора департаменту промисловості і інфраструктури, фірма щоквартально звітує та сплачує до обласного бюджету концесійний платіж. З 2010 року це 7,5 млн грн. 15 млн грн вклали за умовами інвестиційного договору.

«Основні умови договору дотримано, – каже Подошва. – Аеропорт працює в нормальному режимі, міжнародний статус збережено, концесійні платежі сплачено, закуплена нова техніка. У нас претензій нема».

Здивовані заявами мера і в самому аеропорту. «Перед тим, як заявляти подібні речі, не завадило б подзвонити в аеропорт, запитати, як у нас йдуть справи, – каже директор Петро Осипенко. – А так виглядає, що це слова некомпетентної людини».

За словами Осипенка, справи в аеропорту йдуть нормально. Минулого року, нарешті, почали отримувати прибуток, до того фінансування зарплат працівникам, комунальні послуги та інші витрати брала на себе «Скорзонера».

У березні 2017 року презентували проект реконструкції міжнародного терміналу «Івано-Франківськ». Розпочати роботи планують до кінця цього року

Щоденно аеропорт приймає три рейси – два на Київ і один закордонний, а ще обслуговують чартери. Основний авіаперевізник – «Міжнародні авіалінії України» (МАУ). Минулого року послугами франківського летовища скористалися 60 тис пасажирів, за шість місяців 2017-го – понад 90 тис. Наповненість літаків: на внутрішні рейси – від 70 до 100 %, на міжнародні – від 90 до 100 %.

«Турків ніхто не виганяв, – пояснює Петро Осипенко. – Ми орендуємо злітно-посадкову смугу у військової частини, до речі, платимо 50-60 тис грн щомісяця. «Турецькі авіалінії» літали до нас на великих аеробусах А319, які мають вагу до 70 тонн. За кілька тижнів польотів доріжка почала просідати і тріскати. Військова частина зменшила нам посадкову вагу до 50 тонн. Ми про це повідомили турків. Їм стало економічно не вигідно літати меншими літаками і вони пішли. Це було їхнє рішення. МАУ теж довелося літати меншими літаками».

Попри те, що щорічно аеропорт разом з військовими проводять ремонтні роботи на смузі, директор каже, треба будувати нову. Однак це повинні робити спільно ЗСУ та міністерство інфраструктури.

Як повідомив директор «Скорзонери» Роман Родзоняк, з травня 2012-го по квітень 2016 року на утримання аеропорту фірма витратила понад 6,5 млн грн. За обслуговування чартерних рейсів збитки сягнули 32 млн грн. За інвестиційним договором, на 15 млн грн підприємство придбало 12 спецмашин. Кажуть, цього достатньо для обслуговування міжнародних рейсів. Зробили ремонт перону, встановили відеоспостереження та нове освітлення. Нині готують проект реконструкції аеровокзалу.

Погляд збоку

Про справи у франківському аеропорту «Репортер» попитав експерта, члена громадської ради при Державіаслужбі, директора інституту Менеджменту та стратегій Богдана Долінце. За його словами, летовище, порівняно з іншими українськими, в досить непоганому стані, хоча й потребує оновлення обладнання, в першу чергу – аеронавігаційних систем.

«В Україні є лише два державні аеропорти, решта – в комунальній власності, – говорить Богдан Долінце. – Летовища в Одесі, Харкові, Києві та в кількох інших містах передані в концесію. Концесія є доцільною, коли аеропорт потребує інвестицій в інфраструктуру, є надійний інвестор, готовий їх вкласти, а інших джерел залучення коштів немає. Втім, в українських реаліях концесія не завжди має продуктивний характер. Особливо, коли є конфлікт інтересів, що обмежують залучення нових авіакомпаній. Коли у власника аеропорту є достатньо коштів для розвитку інфраструктури, або вона і так достатньо розвинута, то оптимальним варіантом є корпоратизація».

Також, за словами експерта, для подібних аеропортів в Європі характерним є об’єднання кількох під керівництвом однієї керуючої компанії. Це дозволяє не конкурувати, а гармонійно будувати та узгоджувати стратегії розвитку.

А поки політики й бізнесмени намагаються потягнути кожен на себе ковдру в керуванні франківським аеропортом, летовище живе своїм життям. Стареньке механічне табло на стіні, громіздкі шкіряні крісла в залі, декоровані різьбленим деревом під гуцульський манір стеля та стіни. А ще круглі вікна, які більше нагадують ілюмінатори в літаку. З дев’яностих в інтер’єрі змінилося мало. Майже незмінними залишаються і працівники аеропорту.

Михайло Флик, авіаційний інженер

«Я працюю в службі оперативно-технічного обслуговування. Начальник зміни.

Сам з Прикарпаття. Але навчався у Кривому Розі – спершу в авіатехнічному коледжі, а потім у філії Київського авіаційного університету. Про можливість навчатися в авіаційному розповіли друзі батьків. От я й пішов. Вчитися було цікаво. Багато практики. Мали добру базу – вчилися не на муляжах, а на літаках, які колись літали.

Після навчання чотири роки працював у Львові. Колись були такі Львівські авіалінії, потім роботу припинили. Тут працюю десятий рік.

Робота у нас цікава. Обслуговуємо повітряні судна, які прилітають в аеропорт. Зустрічаємо та випускаємо літаки. Коли вони залітають на перон, ставимо на колодки і проводимо огляд – чи немає пошкоджень. Потім, якщо потрібна дозаправка води, то робимо. Усе має бути дуже чітко, наприклад, машина з водою має заїхати по розмітці, не ближче й не дальше від літака, ніж дозволяють правила. А ще взимку змітаємо сніг з літака, поливаємо прилади антикриговою рідиною. Перед вильотом ще раз проводимо огляд. Робимо все, щоб забезпечити безпеку польоту.

За десять років всякого було. Найнеординарніше – витягували літак на смугу, бо його серйозно занесло.

Режим роботи – специфічний. Зміна починається о 4:45, бо є виліт на Київ. Закінчується о 23:00. Робота мені подобається. Щоправда, хотілося б, щоб більше молоді приходило працювати.

У мене троє маленьких дітей, тому змінювати місце роботи не планую. Чи хотів би, щоб хтось із дітей пішов в авіацію? Зараз сказати тяжко. Якби робота була трохи легшою… А так, хай самі вирішують».

Жанна, спеціаліст з обслуговування пасажирів

«Я працюю начальником відділу організації перевезень. Наша служба займається обслуговуванням пасажирів і багажу. Реєструємо пасажирів перед польотом, оформляємо багаж: важимо, перевіряємо, чіпляємо бірку. Також зустрічаємо пасажирів після прильоту і видаємо багаж.

Так, буває, що багаж зникає. Але це не завжди наша вина. Допомагаємо шукати.

Пасажири різні. Інколи доводиться слухати й не дуже приємні речі. Але то таке, тут поговорили, тут обернулися і працюємо далі.

В аеропорту я – 20-й рік. Закінчила Київський авіаційний інститут. Родом із Чернівців. Роботу дуже люблю. Мріяла про це з дитинства. Батько і брат – пілоти. Батько літав у Франківську в цивільній авіації, брат служить у ЗСУ. Династія.

За 20 років змінилися і пасажири, і аеропорт. Люди стали дуже освічені. Зараз заходиш в інтернет і можеш почитати всі правила.

За цей час в аеропорту були періоди і злету, і падінь. Був період кризи – дві вахти на тиждень – два вильоти та прильоти. Зарплату платили відповідно. Зараз більш-менш стабільність.

Свого часу багато літала. І по країні, і за кордон. Скажу, що до європейських аеропортів нам дале-е-еко. От, чекаємо на реконструкцію аеровокзалу. Дуже сподіваюсь, що не буде пасажирів, які, побачивши аеропорт, кажуть, що потрапили в діру. Так, є такі – маємо те, що маємо.

Курйозних ситуацій не бракує – ми ж працюємо з людьми. Коли починається сезон туманів, коли затримуються рейси, то пасажирів доводиться бавити. Організовуємо їм харчування, поселення, трансфер до готелю. Такі правила.

Головне в нашій роботі – задоволені пасажири. Нас усе влаштовує, хотілося б, щоб і пасажири були задоволені».

Іван Іванишин, водій

«Страшно сказати, але я працюю в аеропорту вже 37-й рік! До того бігав за м’ячем – грав у футбол за різні команди. Наприклад, була така команда «Локомотив», от за них грав. А зараз обслуговую літаки на пероні. Вожу, гружу все.

Скажу, що робота мені подобається. Знаєте, цікаво біля літаків працювати. І машини різні. Пару років тому закупили багато нової техніки. Спочатку складно було навчитися з тим працювати, але нічого, справився.