Наприкінці минулого тижня у Франківську пройшов «Форум розвитку та відновлення», організований «Теплим містом». В той день багато говорили про виклики та перспективи. З якими проблемами стикаються військові та їхні родини. Що вже зараз робиться у плані підтримки та реабілітації – як фізичної, так і психологічної. Реінтеграція – яким чином допомогти ветеранам повернутися до цивільного життя.
Одна з панельних дискусій була побудована саме навколо локального рівня. Що саме в тиловому місті, такому, як Івано-Франківськ, можна і має бути зроблено для військових – як діючих, так і ветеранів.
Модерувала цю дискусію Оксана Глєбушкіна, виконавча директорка ГО «Громадський центр “Нова генерація”». Спікерками виступали жінки, які вже безпосередньо задіяні в цих процесах.
Оксана Коляда, керівниця проєктів ГО «Простір можливостей», координаторка коаліції ветеранських просторів, наголосила, що реінтеграція ветеранів і підтримка їхніх родин на рівні громади – є ключовими. Це найважливіше, що повинно бути.
На місцевому рівні ми маємо чітко вивчити всі потреби ветеранів і їх родин. І на базі цього будувати свою власну систему їх реабілітації та реінтеграції, – пояснювала вона. – Тобто – це коли ми чітко знаємо, скільки це в громаді чоловіків і жінок. Якого вони віку, чи мають поранення, одружені чи ні. Яку мають освіту, чи займалися бізнесом? А чи хочуть ним займатися…
Зараз ми такої розкоші не маємо, тому що ветерани ще в більшості воюють. Тому єдиний правильний на сьогодні шлях – це розбудови спроможності громади. Це коли громада спроможна надати медичні послуги, реабілітаційні.
Всі, хто в громаді стикається з ветеранами і їхніми родинами, мають вміти з ними працювати.
Для прикладу, Мінсоцполітики вже зараз думає і впроваджує спеціалізацію роботи працівників соціальної сфери з військовими і їх рідними, розказувала Оксана Коляда. Державна служба зайнятості вчить своїх спеціалізованих кар’єрних радників.
Приватний сектор, працедавці, які по мобілізації відправили величезну кількість людей на війну, мають розуміти, чи готове робоче місце до їхнього повернення… Чи готовий персонал, чи потрібні підготовлені психологи…
Інфраструктура. Чи людина, яка пролікована, протезована, зможе вийти зі свого будинку.
Дуже багато аспектів, які потрібно враховувати. І вони мають бути наскрізною політикою на місцевому рівні, – каже Оксана Коляда. – І останнє, що я б іще додала, дуже вагомими є увага й гідне ставлення до ветеранів.
Наталія Мельникова, заступниця директора комунального закладу «Дім воїна», який нещодавно створили в Івано-Франківську, ділилася їхніми першими кроками.
Оскільки заклад новий, то викликів у нас дуже багато. В нашій громаді ми перший заклад, який консолідується навколо всебічної підтримки ветеранів. А першими бути, звісно, складно.
Наразі заклад на етапі розробки стратегії, триває робота щодо залучення всіх дотичних людей, ГО, благодійних фондів, підприємств, які можуть працювати з ветеранами.
Наша задача сьогодні – зібрати команду, – каже Мельникова.
Наразі, з чим уже зіштовхнулися в роботі, найбільше скарг є на бюрократичну тяганину при оформленні того ж посвідчення УБД, скарги на проходження МСЕК та ВЛК.
Але дуже багато є хлопців-військових, які нині приходять до нас і кажуть – ми хочемо допомогти, от ми можемо допомогти іншим розібратися з юридичними питаннями.
Наталія Умеренкова, директорка Громадського руху «Жіноча Сила України», керівниця Служби психосоціальної підтримки сімей військовослужбовців, зробила акцент на родинах військових.
Тому що родина, сім’я – є найближчим соціальним колом, в якому відновлюється військовий. Навіть якщо це на відстані, і навіть якщо це одна СМС-ка раз на три дні, – пояснила вона. – І громада має це враховувати. Вона має бачити у себе різні категорії сімей військових. Тобто розуміти – от сім’я полеглого захисника. Ось сім’я військового, який зник безвісти. А тут людина у полоні. А це от родина діючого військовослужбовця.
І для всіх цих родин мають бути розроблені свої послуги з підтримки.
Надавати підтримку родинам треба з ТЦК, з того першого дня, коли військовий вступає в лави. Свого часу ми ініціювали розробку буклетів родинам захисників – коли й куди можна звертатися. Бо люди дуже дезорієнтовані. От куди дзвонити, якщо він три дні не виходив на зв’язок. І ці буклети роздавати просто в ТЦК.
Але це можна робити й у громадах – для прикладу, роздавати у школах, бо це місце, де є контакт з цією ланкою.
Другий момент – це коли йде взаємодія в системі військової структури з членами сімей.
Ми маємо досвід роботи на базі військової частини, ми його поширюємо, і вже зараз на рівні ЗСУ вийшов невеличкий посібник стосовно соціального супроводу військовослужбовців, членів їх сімей у військових підрозділах. Це про те, як можна гуртувати членів сімей військових, щоб вони могли підтримувати один одного. І це можна робити також і в громадах.
Катерина Загородня, завідуюча Центру фізичної та реабілітаційної медицини у КНП ОКЛ, проілюструвала важливість комплексної підтримки історією одного бійця.
У нас був пацієнт, якого звали Олександр. На момент, коли він до нас потрапив, мав ампутацію ноги. Спочатку був у відділенні хірургії. І на той момент ми почали надавати йому гостру реабілітацію. В той час у нього вже були проблеми з алкоголем – він прийшов до нас з іншої лікарні. І тут втрутився наш психолог. Далі пацієнт пройшов реабілітацію у нашому відділенні.
Що отримали у підсумку – пацієнта на протезі, психологічно і соціально стабільного. Чоловіка відправили додому в іншу область. Він зараз працює водієм і ходить на риболовлю.
Що для цього було зроблено? Важливо, що на гострому етапі втрутився психолог. Так само дуже велику роль відіграв соціальний працівник, який нині є в ОКЛ. Це друга людина, яка прийшла до пацієнта, і саме вона пояснила, що його чекає далі. Так само соціальний працівник повідомив громаду, що у вас буде людина з інвалідністю, ветеран. Він потребує робочого місця, а також психологічної і соціальної підтримки. І громада була готова.
Це щасливий кейс, де все зійшлося правильно, розказує лікарка. На жаль, так виходить не завжди.
Ми у своїй роботі бачимо, наскільки важливо дотримуватись комплексності, – підсумувала Оксана Коляда. – І цей кейс-менеджмент починається з територіального центру комплектування. Там мають бути соціальні працівники, які мусять почати вести випадок людини, яка мобілізована, і її родини. Далі – служба в армії. Зараз ми перебуваємо в експерименті з Мінсоцполітики щодо створення патронажних служб. Це команда соціальних працівників, які ведуть випадки військовослужбовців і їх родин на стадії служби.
Якщо є поранення або хвороба, і військовий потрапляє в заклад охорони здоров’я, то там теж повинен бути соціальний працівник. Як і на етапі демобілізації. Далі – людина йде у свою громаду, де теж має бути такий кейс-менеджер.
І між усіма цими людьми має бути зв’язок, повинна іти передача даних від одного кейс-менеджера до іншого.
Тобто ми повинні вибудувати таку екосистему з єдиними принципами і підходами, – зазначила Оксана Коляда.
Читайте: «Тепле місто» створило онлайн-курс для ГО, де ділиться своїм 10-річним досвідом
Comments are closed.